Використання підліткової праці на підросійських землях України  у другій половині XVIII ст. З  тривалих  студій та достовірних джерел¹

Використання дитячої та підліткової праці одне з найважливіших питань економічної історії України другої половини XVIII ст., що характеризує соціально-економічні процеси тієї доби, проте водночас не знаходить належної уваги науковців.

Наведемо кілька історіографічних прикладів. У працях, присвячених другій половині XVIII ст., особлива увага приділяється визначенню тенденцій зародження чи панування капіталістичних відносин. Доволі часто основним джерелом для характеристики соціально-економічного становища беруться дані Генерального (Рум’янцевського) перепису Лівобережної  України  1765 – 1769 рр. Так, у 1966 р. в Києві відбувся захист дисертації Івана Ковальського: «Генеральний опис 1765 – 1769 років як джерело для вивчення соціально-економічної історії Лівобережної України (За документами і матеріалами Переяславського полку)» (науковий керівник професор Володимир Голобуцький²). У своєму дослідженні здобувач писав про товарно-грошові відносини, розвиток найманої праці й початок функціонування ринку³. Однак, попри величезний фактаж та проаналізований фонд перепису, автор не з’ясовував методологічних питань щодо характеру найманої праці та ринку, поверхово використавши при тому марксистську риторику. Через шістнадцять років у Москві було захищено дисертацію Тетяни Круглової (науковий керівник Леонід Мілов) з дещо інакшим формулюванням і географічним ареалом, а також із концентрацією уваги передусім на місті як основному середовищі формування буржуазії, проте на матеріалах усе того ж перепису⁴. До того ж, дослідниця поставила перед собою завдання дослідити і характер найманої робочої сили: чи виступала та товаром і чи існував економічний примус, — і дійшла до досить цікавих висновків. Виявилося, що «джерелом додаткової праці … були учнівство в господарствах ремісників, інститут вихованців, найм, відпрацювання за гроші, взяті в борг»⁵. І далі читаємо: «Працівники у віці до двадцяти років складали 65,1% ... Здається помилковим твердження про те, що на Лівобережній Україні в розглянутий період працівники виступали як продавці своєї робочої сили... Проведений аналіз свідчить про те, що в 60-х рр. XVIII ст. джерелом накопичення капіталу була сфера обігу й соціальне розшарування в лівобережних містах не було капіталістичним за своєю суттю»⁶. Тобто, основним «найманим» прошарком були діти та підлітки до двадцяти років, віддані не в найм, а в «науку» чи у відробіток за борг. Такий висновок, відповідно, змушує ретельно проаналізувати специфіку використання дитячої та підліткової праці, щоб зрозуміти економічні підвалини тогочасного суспільства. До цього спонукає й поява нових досить ґрунтовних історико-демографічних розвідок. Однією з таких є праця Ігоря Сердюка. Спираючись на Рум’янцевський перепис, молодий дослідник зауважує мобільність і самостійність дітей у ранньомодерному місті, «де кожна 2-3 міська дитина жила поза своєю родиною», «перед частиною дітей, ймовірно, проблема харчів чи житла гостро не стояла, піти з власної родини їх спонукала необхідність навчання грамоті, ремеслу, заробіток грошей»⁷. Зрозуміло, що поширення підліткової праці часто не вкладається в низку винятково економічних критеріїв. Утім, поза вивченням статистичного матеріалу й висновків про характер найманства, залишається чималий пласт джерел щодо використання дитячої праці та власне особливостей дорослішання в ранньомодерному суспільстві.  

Використання низькооплачуваної дитячої та жіночої праці, часто такої ж важкої як і чоловіча, Карл Маркс у «Капіталі» виокремив як особливий вид експлуатації⁸. Раннє використання дитячої праці, коли дитина змалку залишала домівку, а чи не бачила батьків, які змушені були працювати на виробництві, — мало низку вагомих наслідків. Ці явища сприяли, на думку Карла Маркса і його послідовників, моральному занепаду, інтелектуальному спустошенню, деморалізації, розчаруванню й перетворенню індивіда за допомогою виробничої дисципліни на пересічного індустрійного солдата, а не на особистість⁹.

Слід обумовити ще одну важливу складову історичного пізнання щодо ставлення до дитячої праці. У цьому випадку для характеристики  становлення капіталістичного світу та засобів виховання у ньому величезну роль відіграли літературні твори про експлуатацію підлітка та робітні будинки в Англії, передусім Чарлза Діккенса (1812 – 1870), перекладені ще за життя письменника на багато мов¹⁰.  Але даний бік використання дитячої праці містив важливу складову. Дітей, як малооплачувану робочу силу, в Англії використовували вже після промислового перевороту¹¹, це було явищем капіталістичного ладу і боротьба за обмеження використання дитячої та жіночої праці складає невід’ємну частину політичної історії англійського робітництва.

Загалом же, якщо уважно простудіювати праці із сучасної етнології, то ставлення до маленьких дітей у традиційному суспільстві прирівнювалося до ставлення до старих. Представники обох вікових категорій були «непродуктивними» й вважалися зайвими їдцями. Тому поширена дитяча смертність раннього віку й смерть старих не викликала особливого жалю¹². Відомий соціолог Анатолій Вишневський висловив досить обґрунтовану думку про те, що економічна цінність дітей як об’єктивна, так і в розумінні більшості населення Російської імперії, не була високою та стійкою. Незрідка діти сприймалися як тягар і велика кількість дітей часто не сприяла економічному добробуту родини¹³. Власне, провідний український етнограф другої половини XIX ст. Павло Чубинський зазначав, що цінність дитини в українській родині практична, пов’язана з користю в господарстві¹⁴. Використання праці дітей та підлітків є поширеним явищем, до того ж, у традиційному ставленні до дитини незначна присутність жалю й співчуття щодо виконання нею важких робіт.

Та саме у XVIII cт. спостерігаємо важливу тенденцію, суттєво продискутовану в історіографії, — зміну ставлення до дитинства в Європі, дитина і підліток набували інакшого значення, ніж це було в Середньовіччі і ранньоновий час¹⁵. Якщо раніше дитина рано відокремлювалася від батьків, щойно навчившись ходити і говорити, залучалася до повсякденного ритму життя дорослих, то поступово — впродовж XVIII – XIX cт. — ставлення до дитинства змінилося. Йдеться звичайно про нижчі прошарки населення, бо проблема дорослішання у родинах шляхтичів чи осіб духовного сану мала інші правила і піддалася іншим змінам. Отже, ставлення до дитини зазнало істотної трансформації: дитина на триваліший час залишалася вдома, домашнє виховання чи здобуття освіти під батьківською опікою стало відігравати основну роль у її формуванні, а родинні стосунки з неповнолітніми містили значну емоційну складову. Це до сьогодні дискусійне питання про зміну ставлення до дитини насправді виводило на обговорення ширше коло проблем раціоналізації, зміни ставлення до індивіда загалом і системи покарань як такої, виховних ідей Просвітництва¹⁶, батьківства й материнства як засадничих чинників родинного життя тощо. І ця проблематика значно осяжніша.

Історіографічний же матеріал щодо використання дитячої праці в ранньомодерній Україні практично відсутній. На жаль, ці важливі для  характеристики експлуатаційної суті капіталізму факти українська марксистська історіографія 20-х років ХХ століття майже не згадувала.  Радянські ж історики наводили задля колориту лише окремі приклади експлуатації дітей, єдиним винятком є робота Івана Гуржія про зародження «робітничого класу» в Україні кінця XVIII – початку ХІХ ст., у якій кілька сторінок відведено жіночій та дитячій праці¹⁷. Натомість у Західній Європі дослідження жіночої та дитячої праці в минулому — досить вагома тема¹⁸. Остання велика робота з цієї проблематики — дослідження Пітера Кірбі про дитячу працю в Британії 1750 – 1850 рр.¹⁹.

Отже, «механізм» праці й експлуатації дитини чи підлітка, на жаль, не висвітлений українською історіографією, хоч наявна велика джерельна база дозволяє зробити певні висновки. Одразу зазначимо, що не використовуємо численних квантитативних та демографічних підходів, не зважаємо за браком свідчень на важливий економічний бік і навіть частково уникаємо «політичної» складової як поступове втручання російської імперської держави у виховання та нагляд за дорослішанням дітей. Тут ми лише ділимося окремими спостереженнями про значення й характер дитячої та підліткової праці. Також слід визнати і важливий момент інакшості соціально-економічних відносин на підімперських українських землях другої половини XVIII ст. від тих, які панували у Англії чи Франції того часу і навіть на близьких теренах Центрально-Східної Європи. Друга половина XVIII ст. важлива для Слобідської та Лівобережної України не лише як час скасування політичних козацьких автономій, але і як час вторгнення просвітницьких ініціатив російського абсолютизму, спроб раціоналізувати управління і внутрішній устрій околиць, становлення просвітницького виховання та педагогіки. Проте ця «раціоналізація» наштовхнулася на традиційні засади, своєрідність адміністративної та судової систем, укорінену церковну освіту. Ця своєрідна діалогічність історії підімперських українських земель XVIII cт. ще потребуватиме свого вивчення, оскільки вона відобразилася на усіх сферах життя і в тому числі на соціально-економічних відносинах, де використання підліткової праці, віковий поділ найму містить важливу складову.

Висвітлюючи дану проблему, слід назвати ще кілька специфічних рис. Перша – особливість джерельної бази: за окремими винятками, це часто кримінальна документація – основна для вивчення історії повсякдення. Відсутність ділової економічної документації (списки робітників, бухгалтерські кошториси) дуже помітна і це ускладнює аналіз подій та ширші узагальнення. Так само наявна розмитість вікових меж щодо визначення дорослості. Російська імперія прагнула визначити межу початку повної кримінальної відповідальності в сімнадцять років, проте вона коливалася відповідно до церковних канонів, віку набуття права власності, місцевими правовими традиціями. Зокрема, на Лівобережній Україні панували правові норми Литовського статуту, що визначали межу повної кримінальної відповідальності в шістнадцять років²⁰. Уніфікація законів та ліквідація автономних особливостей були одними з нагальних завдань політики просвітницького абсолютизму.

Окрім того, зазначимо ще кілька важливих деталей. Праця як така не була чужа дитині найрізноманітнішого соціального походження. У збірнику Ґеорґі, датованому кінцем XVIII ст., зазначено цікавий факт із життя київських околиць (вочевидь, зафіксований Михайлом Антоновським). Там із неабияким успіхом розводять шовкопрядів, і навіть маленькі діти навесні та влітку збирають трави та комах, потрібних для фарбування ниток і тканин²¹. Дуже заможна шляхтянка Софія Капніст ще маленькою восени ходила (звичайно ж, за власним бажанням) з прислугою до лісу збирати лісові яблука, груші та сливи²². Натомість у спогадах старшинського сина Іллі Тимківського про власне дитинство, яке припало на 70–80-ті рр. XVIII ст., він пригадує себе непосидьком, котрого, щоб навчати грамоти, прив’язували рушником до стільця. Поза навчанням цей шляхетський син увесь час лазив по деревах, грався зі скотарем, плюскався під дощем тощо²³. Найяскравішим описом злигоднів і праці старшинського сина постають спогади Івана Острожсько-Лохвицького з Острогозького полку (Слобідська Україна), саме тут окреслюються соціальні зрізи праці, які автор мемуарів чітко усвідомлював. Через хворобу, а потім і смерть батька сотницький син Іван Острожський мусив покинути навчання та чотирнадцятилітнім з 1766 р. взятися до тяжкої праці разом із двома десятилітніми хлопчиками-кріпосними. Поїздки до млина, сінокіс, постачання дров стали частиною життєвого трибу юнака аж до двадцяти чотирьох років, він обморозив ноги і відчував злидні. Навіть одруження Острожський-Лохвицький планував у зв’язку із тим, що мати стала старою і не вправлялася з домашньою роботою. «Чорну роботу» замолоду поміщик вважав своєю вадою²⁴. Тобто, праця, можливо, не набувала цінності чи необхідності, а сприймалася як щоденний клопіт.

Однак, для нижчих прошарків населення тяжка фізична праця, вочевидь, була невід’ємною частиною повсякдення, до якої привчалися змалку. Виникає резонне питання про експлуатацію дитини і підлітка, використання їхньої праці. Хоча приклади дитячої праці та експлуатації дитини для панського господарювання відомі скажімо із фольклору. В історичній пісні про побиття Базилевських («Задумали Базилевці») у відомих Турбаях йдеться про те, що за знущання й примус працювати  панночку Марію Базилевську б’ють також діти:

Били жони праниками,
А ще й маленькії дітки:
“Оце тобі, Мар’я Федоровна,
За тоненькі півмітки!”²⁵

Ще варто зазначити, що за тодішніх обставин використання хлопчиків як помічників у панських дворах було досить поширеним й типовим явищем. Хлопчики використовуються як посильні чи як виконавці неважких дрібних доручень²⁶. Себто даних про працю дитини не бракує, але істотнішою проблемою є види й причини використання такої праці.

Проблематика використання дитячої й підліткової праці чітко пов’язана з традиційним полем взаємин. Йдеться про поширення віддавання дітей батьками на виховання, утримання, в науку до інших людей, випадки прихистку сиріт. З наявної документації можемо виснувати, що віддавання дітей на «воспитаніе» чи в наймити за борги, вочевидь, не було чимось надто винятковим. Соціальні та природні катаклізми другої половини XVIII ст. сприяли поширенню таких явищ. До того ж, окремою важливою темою постає віддача в науку за платню, існування цехового устрою в багатьох містах з інститутом підмайстрів та учнів²⁷. Саме такі дані використання учнівства як форми найму робочої сили характерні для зародження капіталізму в Англії у першій половині XVIII cт. Слід погодитися з радянською дослідницею цих процесів Надією Мещеряковою чиї висновки можна сміливо прикласти і до позаанглійських європейських просторів пізнішого часу: «слід розглядувати інститут учнівства у досліджувану добу швидше як форму дармової експлуатації, аніж засіб справжнього навчання ремеслам. Традиційна сутність учнівства, що була раніше провідною, відходить тепер на другий план. Справжнім навчанням охоплювалася значно менша частина дітей, що походила із заможних прошарків суспільства, а становище найтиповішого учня у першій половині XVIII ст. – це становище робітника»²⁸.

Тож засадничою тезою щодо характеристики використання дитячої та підліткової праці слід визнати наявність відчуження дитини від родини, поширення низки соціальних практик: виховання, служіння, забирання за борг, закріпачення, урешті натрапляємо й на багато інших практик побутування дитини на Лівобережній та Слобідській Україні того часу (найми, пастухування на віддалі, утечі та мандри тощо). Проте ці практики виховання й особливості дитинства, втягнення дитини та підлітка і соціально-економічні відносини можна спостерігати в цей час не лише в Англії, алеі в німецьких державах²⁹. Дані процеси мали широкий загальноєвропейський контекст.

Свідчення щодо соціалізацію дітей та власне поширення підліткового найманства та «науки» мають певні особливості. Так, дорослі наймачі прагнули обманути неповнолітнього наймита, не виплатити йому належну платню. Наприклад, жителька села Волковець (біля Ромен) вдова Сокотиха подала в лютому 1751 р. скаргу до Роменської духовної управи на священика Петра Сохацького. Сохацький узяв на роботу сина Сокотихи Родіона, не заплатив за роботу та ще й побив, хлопець утік від наймача³⁰. Інший момент — робота нарівні з дорослими та пов’язаний із цим поділ праці. Приміром, Мар’яна, вдова солеварного отамана Федора Пономарьова 1773 р. зазначала, що її двоє дітей після смерті чоловіка використовуються бахмутською солеварною громадою «во всякие тягости» і просила начальство включити хлопчиків в «общество» з солеварами, доки вони не прийшли в «совершенный возраст»³¹. Тобто щоб хлопчики отримували платню нарівні з іншими солеварами. Такі вияви соціально-вікової експлуатації досить важливі для подальших студій і спостережень.

Але цей традиційний світ зазнавав і істотних змін. Із реформаційними змінами у Європі змінювалося саме ставлення до індивіда і до праці. Нова протестантська етика створювала позитивну символіку праці не як покарання, а як обов’язку, ощадливість і працьовитість як основу нового буржуазного етосу³². У свою чергу у XVIII ст. набували поширення думки про важливість виховання працею³³. Просвітницька ідеологія вбачала у привчанні до працьовитого життя вагомий позитив. Поширення (трансфер) ідей Просвітництва в Російській імперії зіткнулося з традиційними відносинами на автономних околицях, і ця особливість виявилася досить вагомою для подальших змін у ставленні до дитини.

Власне, слід визнати характерну особливість «підросійських» українських земель другої половини XVIII ст. й ранішого часу — це наявність мандрівного елементу та жебраків, значну частку цих категорій становили діти. Держава докладала певних зусиль для контролю й виховання підданих. Поширення традиційних відносин, коли дитина змалечку вирушала з дому для науки чи заробітчанства й часто могла просто жебрати було неконтрольованим імперією процесом. Становлення добрекерованої держави передбачало низку ініціатив щодо сирітства й дитинства, виховання слухняного підданого. Низка модернізаційних настанов, пов’язані як із риторикою Просвітництва, так і з капіталізацією виробництва. 1758 р., після мандрівки Малою Росією, гетьман Кирило Розумовський розіслав вказівку, де зазначалося, що в містечках та селах велика кількість старців як дорослих, так і дітей чи то сиріт, чи тих, хто через убозтво відпущені від батьків та матерів. «Которые заобыкли жить с малолѣтства в лѣнности и тунеядствѣ» прибиваються до шпиталів та богаділень, спілкуючись з іншими жебраками, розносять хвороби. Усіх отаких працездатних жебраків слід відправляти для прядіння шерсті на суконну фабрику барона фон Штейна в містечко Малі Млини. Щодо дітей та користі таких вчинків гетьманська канцелярія зазначала, що неповнолітніх обох статей крім «рукодѣлія» на фабриці будуть навчати ще й грамоті, й після «обученія», коли забажають, можуть покинути фабрику й тим суспільству буде користь³⁴. Власне, імперська влада поволі прагнула контролювати проблему жебрацтва й надалі. Згідно з указом Президента Малоросійської колегії Петра Рум’янцева 1778 р. над поширеними в Гетьманщині шпиталями (притулками для сиріт і жебраків) встановлювався контроль. Передусім туди мали приймати калік та старих, а ні в якому разі не нероб і «тунеядцов», які шукають харчування не через працю, а через обман. Найголовнішим нововведенням, поруч із реєстром старців у богодільні, у всіх них мав бути білет за підписом місцевого протопопа³⁵. Старцювання тим чи іншим чином переслідувалося державою й, відповідно, сироти чи мандрівні дітлахи не мали офіційного прихистку в шпиталях чи богодільнях та змушені були найматися чи поселятися до заможних хазяїв. Обмеження переходів населення, створення сиротинців та опік мало б сприяти й обмеженню поширення використання дитячої та підліткової праці. Але, на жаль, ми не маємо вагомих даних і студій стосовно поширення досліджуваного нами явища у пізніші часи, скажімо, на початку XIX ст.

Водночас універсал гетьмана Розумовського має ширший європейський контекст. Він пов’язаний із відомою боротьбою з жебрацтвом та загальними передіндустріальними потребами в робочій силі. Найяскравіше така потреба виражалася в країні промислового перевороту — в Англії, де уже на початку XVIIІ cт. виникла система «робітних будинків» для найзлиденніших мас і притулків для дітей, що постачали робочою силою нові підприємства, але перебували під опікою держави. Великий вплив на такі нововведення й подальші роздуми мала філософія Джона Локка (1632 – 1704), що визначав працю як джерело власності та виголосив принцип, що справжня і правильна допомога злидарям полягає в наданні роботи тим, хто її не має, щоб вони не жили мов трутні з праці інших³⁶. Уже за життя Локка  1697 р. робітний будинок, куди злидарів відправляли силоміць, було відкрито в Брістолі, далі схема поширилася по всій Англії та зі своїми особливостями у Франції. Російська імперія також на загальному рівні прагнула використати працю жебраків та злочинців, бродяг, підлітків, що шукали заробітку. Щодо нашого періоду маємо низку таких указів: 19 вересня 1749 р. на Коливано-Воскресенських, Барнаульських і Шульбинських заводах наказувалося селити всіх і старих, і малолітніх, та використовувати їх як робочу силу, бо старенькі можуть вирощувати хліб для заводів, а малолітні підростуть для праці³⁷. Низка указів 1752 – 1765 рр. передбачала переслідування жебраків, заборону жебрати, особливо у столицях, віддачу жебраків та безпаспортних на фабрики³⁸. Волоцюг 1752 р. наказувалося виловлювати й залучати до військової служби, а хто виявиться нездатним — віддавати на фабрики³⁹. Солдатські діти, що погано засвоювали навчання в гарнізонних школах, з 1749 р. віддавалися  до досягнення повноліття на суконну фабрику в Москву⁴⁰, але ці підлітки виявилися неслухняною робочою силою й підняли заворушення на початку 1762 р.⁴¹. Таким чином рішення Кирила Розумовського було абсолютно логічним у контексті тогочасної політики щодо жебрацтва в Російській імперії.

До того ж, в часи правління Катерини Другої можна спостерігати спроби виховання працею на рівні ініціатив на автономних окраїнах. У першій детальній інструкції губернатору Євдокиму Щербініну та губернським канцеляріям Щойно після скасування слобідських козацьких полків 1765 р. шостий пункт було присвячено малолітнім і сиротам. Сиріт дозволялося брати місцевим жителям й тримати їх у себе до двадцяти років, а якщо хто й «мастерству» навчить, то й до тридцяти⁴². Навчання «мастерству» було, напевно, досить важливим у цьому контексті, бо коли в Калузькому намісництві 1779 р. спіймали без паперів «малоросійського» тринадцятилітнього сироту Івана Богданова, його вирішено відправити до Слобідсько-Української губернії, щоб хтось із жителів навчив його «мастерству»⁴³. Ще більше нововведень передбачалося губернською 1775 та міською реформою 1785 рр., що узаконювали й регламентували як цехову систему у містах, так і створювали нові інстанції для «призренія» та перевиховання «смирительные» і «работные» дома на кшталт західних країн. Ця проблематика абсолютно не вивчена на українському матеріалі. Затримка зі створенням цих установ, розкрадання коштів виявлялися досить характерними рисами. Наслідком губернської реформи в намісницьких центрах мало стати спорудження робітних будинків, де ув’язнені мали відпрацьовувати завдану шкоду, і які підпорядковувалися «Приказам общественного призренія». Вагоме під цим оглядом є питання про запровадження «работных домов», себто про нові риси дисциплінування соціуму й велике чергове запозичення з англійської соціально-правової традиції, — залишається відкритим. Та російський робітний дім був місцем утримання злочинця, а не прихистком для жебраків і волоцюг, і жодним чином  не «виховував працею». Проте нові установи не були запроваджені одразу в підімперських українських губерніях⁴⁴. Так, з Чернігівської намісницької управи 1782 р. вийшов указ про залучення злочинців та шахраїв до побудови «работных домов», але повітові управи рапортували, що таких «домов» ще немає й відправляти злочинців, відповідно, нікуди, а з цими колодниками будуть поводитися згідно з «височайшою» інструкцією 1782 р.⁴⁵. Інформація про побудову «робітного дому» в Харкові наявна, проте функціонувати ця установа почала десь з 1787 р. Документація кримінальних справ дає змогу простежити появу робітних домів у Харківському намісництві. Робітний дім, вочевидь, вважався важчим випробуванням, аніж одноразове тілесне покарання. Дорослі брати Крамаренки Омелян та Григорій за крадіжку в котельвянського обивателя пшениці у 1787 р. відправлялися до робітного дому, щоб відробити там вартість пшениці та відсотки (14 рублів), водночас їхній молодший брат Кузьма сімнадцяти років за рішенням совісного суду мав бути лише покараний на місці злочину, висічений «розгами»⁴⁶. Трьох крадіїв зі слободи Велика Данилівка під Харковом Макара Панасенка, Максима Манзуренка та Якова Морозенка 1792 р., після утримання у харківського городничого в робітному домі, наказали висікти на місці злочинів й знову відправити до Харківського нижнього суду для продовження слідства та дізнань⁴⁷. Михайло Чичай за підпал будинку обивателя Тимофія Січкаря в Охтирці 1791 р. за пропозицією Охтирської нижньої розправи відправлений у місцевий охтирський «рабочий дом» на два місяці, а опісля відданий батькові «дабы имел за ним неослабное смотреніе»⁴⁸.

Але засоби для перевиховання підлітка надавалися іще одним установам, утвореним унаслідок міської реформи 1785 р., — ремісничим управам, що мали керувати цехами та міським кустарним ремеслом. Підліток-сирота  Семен Кириченко з Харкова за обкрадання м’ясної лавки 1796 р. був відданий до ремісничої управи⁴⁹. Поряд із численними прикладами з Харківського намісництва маємо приклад і з Київського. Під час перетину кордону з Річчю Посполитою в 1784 р. було зловлено безпаспортного хлопця, якого вислано до Київського намісницького правління, що через ремісничу управу мусило визначити до якого ремесла підліток має нахил, аби віддати його до певного роду занять⁵⁰.

Раннє дорослішання, відокремлення від родини, дитячі мандрівки, велика кількість сиріт при спробах держави контролювати мобільність населення й запровадити контроль над демографічною поведінкою у другій половині XVIII cт. — це характерні риси для низки європейських країн. Використання підліткової та дитячої праці, вочевидь, було досить поширеним явищем на території Лівобережної та Слобідської України. Це пов’язувалося не лише з економічною доцільністю, але насамперед з традиційними суспільними засадами. Питання про «капіталізм» у цьому разі поволі відходить на задній план за невизначеністю рівня експлуатації, доцільності дитячої та підліткової праці і, найголовніше, наявності належної економічної структури й ринкових відносин.

Однак, існує низка інших важливих питань і не лише щодо поділу праці та особливостей економіки. Варто визнати зустріч просвітницьких ініціатив із традиційним полем взаємин. У цьому разі просвітителем і модернізатором виступала на даних теренах Російська імперія. Виховання працею і боротьба з волоцюгами та жебраками були важливими для імперії просвітницького абсолютизму. Раннє залучення до трудової діяльності потрапляло на новий ціннісний орієнтир ставлення до праці, на запровадження нових установ для контролю над соціумом та окремою особою. Цей важливий процес багато в чому міг визначити подальшу соціальну спрямованість економічних перетворень і зародження паростків капіталізму на цих землях, своєрідність тих самих економічних перетворень.

Надруковано з редакційними змінами: Маслійчук В.  До питання про дитячу та підліткову працю на Лівобережній та Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах. – Київ: Інститут історії НАН України, 2012. Т.1: Практики, казуси та девіації повсякдення. С. 87 – 98. Виносимо щиру подяку редколегії за дозвіл розміщення.

1. Дана назва статті є перефразом назви відомої роботи Фрідріха Енгельса 1845 р. «Становище робітничого класу в Англії. З власних спостережень і достовірних джерел».
2. Володимир Голобуцький був прихильником концепції ародження капіталістичних відносин на Лівобережній та Південній Україні ще з середини XVIII cт. Див.: Юсов С. Виникнення та перші апробації концепції В. Голобуцького про буржуазний розвиток на землях Нової Січі й Чорноморського козацького війська // Український історичний збірник. – 2006. – Київ, 2006. – Вип. 9. – С. 437 – 447. Також див. думки про початки капіталізму ще у другій половині XVII ст.: Борисенко В. Й.   Зародження передпролетаріату на Лівобережній Україні в другій половині ХVІІ ст. // Український історичний журнал. –   №12. –  С.57 – 66.
3. Ковальский И. С. Генеральная опись 1765 – 1769 годов как источник для изучения социально-экономической истории Левобережной Украины (По документам и материалам Переяславского полка). Автореферат на соискание ученой степени кандидата исторических наук. – К., 1966. – С. 9, 10, 11, 19.
4. Круглова Т.А. Генеральная опись Левобережной Украины 1765 – 1769 гг. как источник по истории городов /На примере материалов Стародубского полка/ Автореферат на соискание ученой степени кандидата исторических наук. – Москва, 1982. – 25 с.
5. Там само. – С.20.
6. Там само. – С.24 – 25.
7. Сердюк Ігор. «Без заплаты, на харчах и одежи хозяйскихъ»: діти в населенні лівобережного українського міста XVIII cт. // Краєзнавство. – 2009. – № 1 – 2. – С. 200.
8. Маркс К.  Капітал. Критика політичної економії. – Київ, 1952. – Т. 1. – Кн. 1: Процес виробництва капіталу. – С.243 – 256. Детальний огляд дитячої праці здійснив Фрідріх Енгельс: Енгельс Ф. Становище робітничого класу в Англії. З власних спостережень і достовірних джерел // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т.2. – К., 1958. – С. 221 – 494.
9. Див. переказ цих думок Маркса в: Bausinger Hermann,  Jeggle Utz, Korff Gottfried, Scharfe Martin. Grundzüge der Volkskunde. – Darmstadt, 1993. – S. 154.
10. Див., наприклад, Діккенс Чарлз. Пригоди Олівера Твіста. – Київ, 1987.
11. Класична праця щодо цих та інших проблем: Thomson E. The Making of the English Working Class. – London, 1963. –  P.331 – 350.
12. Bausinger Hermann,  Jeggle Utz, Korff Gottfried, Scharfe Martin. Grundzüge der Volkskunde. – Darmstadt, 1993. – S.164.
13. Вишневский А.Г. Место исторического знания в изучении прокреативного поведения в СССР / Вишневский А.Г. Избранные демографические труды в двух томах. – М:Наука, 2005. – С.263.
14. Чубинский П. Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии// Записки императорского русского географического общества по отделу этнографии. – Т.2. – Спб, 1869. – С. 684.
15. Див. щодо цих проблем праці: Арьес Филлип.  Ребенок и семейная жизнь при старом порядке. – Екатеринбург, 1999; Badinter E.  Mother Love. – New York, 1981; Vaan Richard T. The Youth of Centuries of Childhood // History and Theory. – 1982. – Vol.21. – № 2. – P.279 – 297; Hanawalt Barbara. Growing up in Medieval London: The Experience of Childhood in History. – Oxford University Press, 1993; Żołądź-Strzelczyk Dorota. Dziecko w dawnej Polsce. – Poznań:Wydawnictwo Poznańskie, 2006  тощо.
16. Див. Фуко Мішель . Наглядати й карати. Народження в’язниці. – Київ: Основи, 1998.
17. Гуржій І.О. Зародження робітничого класу України (кінець XVIII – перша половина XIX ст. ) – К: Державне видавництво політичної літератури УРСР. – К., 1958. – С.113 – 119.
18. Див. зокрема дві німецькомовні праці з історії Австрії: Ehmer Josef. Familienstruktur und Arbeitsorganisation im frühindustriellen Wien. – Wien:Verlag für Geschichte und Politik, 1980; Eder Franz. Geschlechtproportion und Arbeitsorganisation im Land Salzburg 17 – 19 Jahrhundert. – Wien:Verlag für Geschichte und Politik; München: R.Oldenbourg Verlag, 1990.
19. Kirby Peter. Child Labour in Britain, 1750 – 1870. – New-York, 2003.
20. Див. про це: Маслійчук В. «Вік дорослості»: початок повної кримінальної відповідальності на Лівобережній та Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. // Український історичний журнал. – 2010. – № 2. – С. 38 – 47.
21. [Георги И.]  Описание всех обитающих в Российском государстве народов и  их житейских обрядов, обыкновений, одежд, жилищ, вероисповеданий и прочих достопамятностей. – Санкт-Петербург, 1799. – Часть 4: О народах монгольских, об армянах, грузинах, индийцах, немцах, поляках и о владычествующих россиянах с описанием всех именований козаков так же История о Малой России и купно о Курляндии и Литве. – С.344.
22. Капнист-Скалон С. В.  Воспоминания // Записки русских женщин XVIII – первой половины XIX в. – Москва, 1990. – С. 283.
23. [Тимковский И. И.]  Мое определение в службу. Сказание в трех частях 1850 года // Москвитянин. – 1852. – Т. 5. – № 17–18 . – С. 4 – 6.
24. Острожско-Лохвицкий И.О.  Записки новооскольского дворянина И.О. Острожско-Лохвицкого (с добавлением заметок сына его Петра Ивановича) (1771 – 1846) // Киевская старина. — 1886. — Т.XIV. — № 2. — С.361–363.
25. Історичні пісні. – Київ, 1961. – С.533.
26. Державний архів Сумської області (далі ДАСО). – Ф.706, оп.1, спр.76. – Арк. 6. Чарівниця Марія Прядчиха розповідала, що княгиня Настасія Кудашева послала до неї «дворового мальчика» Федку. А після відвідин пані Прядчиха вирушила причаровувати поміщика Михайла Кондратьєва у супроводі  чотирнадцятилітнього підданого Артема Дикуна (Там само. – Арк.2, 12).
27. Див. цікаві приклади: Кулаковський В.М. Ремесло і цехова система в містах і містечках Лівобережної України XVIII cт. // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР. – Київ, 1980. – Вип.4. – С.57 – 59 тощо.
28. Мещярякова Н. М. Пролетариат Англии в процессе формирования (первая половина XVIII века). – Москва, 1979. – С. 125.
29. Шлюмбом Ю.  Детство в Германии: проблемы социализации и воспитания в 1700 – 1850 гг. // Адам и Ева: Альманах гендерной истории. – Москва, 2003. – № 5. – С. 103–120.
30. ДАСО. – Ф.960, оп.2, спр.197. – Арк.1 і зв.
31. ЦДІАК України. – Ф.1800, оп.1, спр.49. – Арк. 62 – 63.
32. Про це детально у класичній праці: Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. – К., 1994.
33. Найяскравіше щодо виховання працею висловлені ідеї відомого французького просвітителя і філософа Жана-Жака Руссо у своїй класичній роботі із педагогіки «Еміль чи про виховання» (1762), що визначив педагогічну думку XVIII cт.
34. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського. – Ф.61, спр.728. – Арк.30 – 31. Див. також: Зародження робітничого класу на Україні. Середина XVIII – 1861. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1982. – 82. – С. 161 – 163 (Тут: Універсал гетьмана К.Г. Розумовського старшині Чернігівського полку про відправлення в містечко Нові Млини Ніжинського полку бездомних осіб для роботи на суконній фабриці ).
35. Див. указ і  цікавий реєстр мешканців шпиталів у Берестовці та Константинівці поблизу Ромен: ДАСО. – Ф.960, оп.2, спр.1273. – Арк.1 – 8.
36. Подробиці див.: Higginbotham P. Workhouses of the North – London: Tempus, 2006. – P.2 – 9; Мещерякова Н. Пролетариат Англии в процессе формирования. – С.112 – 115 і далі.
37. Полное собрание законов Российской империи (ПСЗРИ). – Т.XIII. – №9666. – С.131.
38. Там само. –№ 9992. – С.654, 1021. – С.866; Т.XV. – №11389. – С.873 – 874; Т. XVI.  – №11859. – С. 293; Т.XVII. – №12506. – С.379.
39. Там само. – №10095. – С.828 – 829.
40. Там само. – Т.XV. – №11371. – С.854 – 856; Казус полягав у визначенні повноліття цих дітей солдат, із гарнізонних шкіл з 1749 р. відсилали підлітків від 13 до 25 років, хоча, на думку Сенату, слід було відсилати на роботи з 10 до 20 ти років.
41. Там само. – №11514. – С.983 – 985.
42. Там само. – T. XVII. – №12430. – С.181
43. ЦДІАК України. – Ф.1710, оп.2, спр.1818. – Арк.2.
44. Хоча інструкції щодо функціонування цих установ надійшли досить швидко до Київської намісницької управи вже на початку 1782 р. (ЦДІАК України. – Ф.193, оп.1, спр. 75. – Арк. 1 – 4).
45. ЦДІАК України. – Ф.1508, оп.2, спр.92. – Арк.1 а.
46. ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр.310. – Арк.1, 7.
47. ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр. 671. – Арк.13.
48. ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр.612. – Арк.5 зв.
49. ДАХО. – Ф.56, оп.1, спр.1016. – Арк.9.
50. ЦДІАК України. – Ф.193, оп.1, спр. 2634. – Арк.3.