Світовим бестселером останнього десятиріччя стала пізнавальна книжка американського фінансиста Нассіма Ніколаса Талеба «Чорний лебідь» (англійський оригінал 2007 року – «The Black Swan: The Impact of the Highly Improbable», український переклад 2017 року – «Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті»), присвячена випадковостям – «чорним лебедям» – суспільного життя. Мене цікавить, чим ця книжка може бути корисною для історика – і взагалі гуманітарія. Корисною не для методології, а радше для рефлексії щодо гуманітарного знання.

1. «Правило 80 на 20», або множина Мандельброта в дії

Книжка Талеба є гімном «здоровому глузду». Автор глузує з усіляких «ботаників», звертається до прикладів із власного життя, багатого на зигзаги. Як не дивуватися з біографії вихідця із впливової сім’ї ліванських арабів-християн, представники якої обіймали урядові посади, який потрапив біженцем в Америку – й зробився успішним фінансистом і письменником, живе доволі насиченим життям, поєднуючи практику з теорією – інтересом до математики, філософії й не тільки.

Життєве «правило 80/20» постає на сторінках книжки прикладом для «математичної лірики» Автора. Що означає це правило? Те, що ми завжди бачимо на практиці: 20% людей володіють 80% багатств, 20% співробітників виконують 80% роботи тощо. «Правило 80/20», за Талебом, описує множина Мандельброта. Власне, творцю фрактальної геометрії Бенуа Мандельброту, названому Автором «греком серед римлян», присвячена ця книжка.

 Бенуа Мандельброт (1924–2010)

Суть множини Мандельброта з її фрактальною випадковістю – у спрощеному вигляді – полягає в тому, що на певну кількість значень нижчого порядку припадає на порядок менше значень вищого порядку. Так, згадані в правилі «80» і «20», якщо йдеться про одне і те ж саме явище, відповідно належать до нижчого і вищого порядків. Простіше кажучи, 80% бідних – нижчий порядок, а 20% багатих – вищий, 80% ледарів – нижчий порядок, а 20% працеголиків – вищий тощо.

Теза Талеба полягає в тому, що застосування множини Мандельброта дозволяє прогнозувати: з наявності відомого нижчого порядку – виводити вірогідність появи вищого порядку. За прикладом Автора: якщо маємо кількох мільярдерів, то можемо передбачати появу людини зі статками в десятки мільярдів доларів.

Практичне застосування множини Мандельброта – хай і у віддалених од математики сферах – дозволяє перефарбовувати лебедів із чорних на сірих. Сірий лебідь теж достеменно непередбачуваний, але – на відміну від чорного – його поява є вірогідною. Тож як перефарбовують лебедів?

2. Чорний лебідь з мороку невідомого

Як відомо, чорний лебідь – ендемік Західної Австралії. Людство було певним, що всі лебеді – білі. А наприкінці XVII століття був виявлений нетиповий вид цього граціозного птаха. Звідси у логіці твердження «всі лебеді – білі» стало прикладом проблеми індукції – узагальнення за відомими прикладами. Якщо з’явиться приклад, який заперечує наше узагальнення, то вся наша теорія буде зруйнована.

«Винуватець» проблеми індукції

Чорний лебідь – з легкої руки Талеба – зробився символом непрогнозованих подій. Насамперед непередбачуваних для експертів. Причина раптовости, з погляду «здорового глузду», елементарна: ми передбачаємо те, що хочемо бачити, ми виходимо із сьогодення, говорячи про завтра, ніби завтра – це покращене сьогодні.

Талеб наводить численні приклади з фінансової сфери. Зарозумілі експерти-науковці будують економічні моделі, ґрунтуючись на кривій Гаусса. За цією кривою, або нормальним розподіленням, вірогідність нормальних значень на порядки перевищує вірогідність відхилень від нормального значення. Простіше кажучи: вірогідність норми набагато вища, ніж вірогідністи кризи. Звідси експерти прогнозують, а фінансисти діють. Усе науково! Аж раптом: криза – і всі «розумники» банкротують.

Сам Талеб заробив купу грошей, передбачивши фінансову кризу 2008 року вже після випуску свого бестселеру. Для Автора чорний лебідь-2008 був сірим і став золотим.

Улюбленець долі – Нассім Ніклас Талеб

Неймовірні події – чорні лебеді – літають не повсюди. Вони злітають у тих сферах, в яких можливе масштабування дій, в яких дії однієї людини стосуються мільйонів інших людей. У чому різниця між явищами масштабування і немасштабування?

Людські дії не масштабуються, якщо йдеться про стабільний світ, в якому кожен посідає своє скромне місце. Так, у традиційному суспільстві селянин і ремісник заробляли на свій прожиток, і тільки торговці престижними товарами могли зіграти з долею в гру «або пан, або пропав». Мою уяву досі вражає той факт, що вся навколосвітня подорож Фернана Магеллана була окуплена вантажем прянощів на єдиному збереженому кораблі експедиції. Це приклад масштабованого явища у світі, переважно не схильного до масштабування. Інша річ – наш час!

Які ж наявні сучасні приклади масштабування? Перший приклад Талеба – «літературний». Серія романів Джоан Роллінг про Гаррі Поттера вийшла загальним накладом понад 500 мільйонів примірників. Натомість сила-силенна письменників (або тих, хто вважає себе за письменників) узагалі не можуть видати книжку. Вихід першої книжки – «Гаррі Поттер і філософський камінь» – чорний лебідь літературного життя на межі XX–ХХІ століття. «Переможець одержує все!» – ось гасло масштабування, яке переважає в нашому світі.

Другий приклад Талеба: музиканти та звукозапис. До появи звукозапису не було настільки великої, як сьогодні, різниці між найкращим оперним співаком і співаком із кав’ярні на сусідній вулиці. Звісно, їхня авдиторія, статус і статки відрізнялися, але ця відмінність не була космічною. З винайденням і поширенням звукозапису найкращий співак стає суперзіркою, який заробляє популярність і нечувані кошти завдяки поширення власних записів. А вуличний співак може все втратити: навіщо він потрібен, якщо можна поставити аудіозапис світової зірки? Тож місцевому співаку доведеться перебиратися в елітний ресторан, мріючи колись стати популярним, або підшукати собі інше заняття. Поява звукозапису – чорний лебідь сторічної давнини!

Звідси масова політика – теж сфера тиражування дій. Талеб уникає політичних прикладів. А тому не розглядає таких чорних лебедів – як Революція. Але про це згодом.

Білі ж лебеді – призвичаєні, повсякденні події. Якщо продовжувати музичні приклади, великий концерт «Океану Ельзи» – білий лебідь. Це прогнозована подія з передбаченими причинами та наслідками, яка не змінює світ української музики, але не перестає бути визначною подією. Перемоги Руслани та Джамали на Евробаченні 2004 і 2016 років – для нас сірі лебеді. Бо конкурс існує протягом десятиріч, а тому очевидно, що хтось з учасників може його виграти, і ця перемога ніяк не буде чорним лебедем. Але через високу конкуренцію не завжди можливо спрогнозувати переможця, а тому перемога «наших» стала для української публіки не білим, а сірим лебедем – між білим і чорним. Звісно, сірим – за змістовним, а не емоційним значенням. Тож хай будуть не сірі, а в горошину!

Геометрична ілюстрація ймовірностей і неймовірностей – візуалізація фракталу – самоподібної структури, яку описує множина Мандельброта

3. Мислення істориків і мисливство за лебедями

Чи можемо видатну подію, наприклад, Революцію називати чорним лебедем. Як на мене, і так, і ні. Розгляну обидві категоричні відповіді.

ТАК: Революція завжди не прогнозована. Не передбачуваний для сучасників її початок, а ще більш неймовірний – її фінал. Саме тому пізнішу епоху ми визначаємо, як те, що було після Революції. Революція постає часом відліку і леґітимації пізніших явищ.

Візьмемо за приклад державний кордон України. Етнографічні мапи українських земель були складені ще у XІХ столітті. Але леґітимність українських кордонів визначають революції ХХ століття. Українська і Велика Російська революція утвердили етнографічний принцип при окресленні українських кордонів, а мирна Революція, умовно, 1989–1991 призвела до унезалежнення України у кордонах радянської України. Бодай її кордони остаточно склалися по Другій світовій війні. Але саме 1917 і 1991 роки стали точками відліку для застосування етнографічного принципу і визначення конкретної лінії українського кордону.

НІ: Революція не є раптовою і випадковою. Революція має свої причини, які формувалися десятиліттями. Завжди знаходилися поодинокі люди, які передбачували ближчі революції.

Незайвим буде згадати, що в радянській історіографії історичні періоди перед революціями описувалися крізь призму наступних революцій і марксистсько-ленінського історичного матеріялізму, згідно з яким революційним переходом од формації до формації є неминучим і закономірним.

Інакше кажучи, для марксистів революції поставали ніяк не чорними лебедями, та й не білими лебедями через визначне значення подій, а радше сірими лебедями – прогнозованими (і бажаними) великими змінами. Звісно, конкретні пояснення радянських марксистів було зроблене не просто post factum, а підведене під догматизовану теорію. Але загальний принцип для мене близький.

Моє ж питання: чи може бути очікуваною велика подія, якщо стала несподіванкою для сучасників? У моєму розумінні така подія – на кшталт Революції – є сірим лебедем: чорним для сучасників-обивателів, але не чорним для науковців – і просто розумних людей. Невипадково, що історики схильні до аналізу сьогоденної політики – навіть до переходів у політологію: ми постійно вправляємось у минулому, а тому можемо попрацювати із сьогоденням.

На моє переконання, кожен історичний період «пропонує» більш-менш прогнозовані альтернативи. Серед них є і ті, які ведуть до війн і революцій, і є ті, які ведуть до миру та стабільности. Згадаємо часи Революції Гідности: все те, що сталося, загалом прогнозувалося, як низка щоденних альтернатив між постійними полюсами спокою і конфлікту.

Таким чином, для мене «місія історика» – продукування сірих лебедів. Сірі лебеді – це не тільки пояснені чорні лебеді, а й узагальнені білі лебеді. Адже рутинне сьогодення і неполітизована повсякденність самі містять у вигляді різних альтернатив не тільки стабільність, а й потенціял до змін і вірогідність революцій. Тож історику варто ставити питання до Революції не тільки про її раптовість, а й про її запізнення, а до мирного повсякдення – не тільки про його постійність, а й про його варіятивність. Так білі й чорні лебеді в окулярах історика постають сірими, але від того – набагато цікавішими в постійній грі відтінків пташиного кольору та обертанні ймовірностей нашого життя.

Використані ілюстрації запозичені з відкритих джерел