2019 11 15 klein1
 
 
7 листопада у Санкт-Петербурзі на 93-му році життя відійшов від нас у кращі світи відомий науковець широкого обрію Лев Самуїлович Клейн. Лев Самуїлович мав інтереси в багатьох галузях: археолог, етнограф, антрополог (як фізичний, так і культурний) і навіть теоретик музики. Я б назвав Льва Самуїловича Науковцем і Філософом науки в повному сенсі цих слів. Не думаю, що варто повторювати біографію Л.С. Клейна у цьому нарисі. Його життєпис надрукований ним самим в автобіографічний збірці «Трудно быть Клейном»1. Переконаний, що краще за саму людину навряд хтось краще зобразить її життя, тому обмежусь коротким описом.
 
Народився Лев Самуїлович у родині лікарів 1 липня 1927 р. у Вітебську. Його обпалив подих війни, після тих подій він навчався в університеті в Ленінграді заочно, згодом перевівся на денне відділення. Студіював філологію та історію, на старших курсах зупинив свій вибір на археології. Навчався у кращих радянських науковців свого часу: філолога Володимира Яковича Проппа та археолога Михайла Іларіоновича Артамонова. Згодом вчителював, пробивався в аспірантуру (вступив з четвертої спроби), копав. Після вступу в аспірантуру почалось повноцінне наукове життя. Але воно було обірвано кримінальним звинуваченням, вироком і в’язницею на початку 80-х років. Потому було повернення на свободу, безробітні поневіряння, після чого настала перебудова: закордон, лекції у світових університетах, повернення наукових регалій. Зрештою – повернення до Санкт-Петербурга, робота з організації Європейського університету, онкологія, боротьба з нею. І протягом всього цього часу – наукові роботи2
 
     Загалом археологічну діяльність Л.С. Клейна можна поділити на такі напрямки: 
 
- практична археологія, польові дослідження пам’яток бронзової доби;
 
- археологія теоретична, вивчення природи археології, її місця в системі наук;
 
- історія археології. Дослідження феномену радянської археології, осмислення світової археологічної думки, написання наративу російської археології;
 
- різноманітні питання давньої історії: від трипільської проблематики до норманського питання.
 
 
 Як польовий археолог Л.С. Клейн досліджував катакомбну культуру бронзової доби, виділяв локальні її варіанти. У 1968 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Походження донецької катакомбної культури» (донецькою вона названа від р. Сіверський Донець). Загалом Лев Самуїлович цікавився і публікував окремі праці майже по всіх археологічних періодах, винятком є хіба що палеоліт та мезоліт. В інтерв’ю на честь 90-річчя сам науковець зазначив, що один з епізодів свого життя, про який він шкодує, – це втрата семінару з вивчення норманського питання за час його тюремного ув’язнення. 
 
Після захисту кандидатської дисертації, наприкінці 60-х рр., чи не основним зацікавленням Льва Самуїловича стала теоретична археологія. Перші роботи теоретичного характеру були присвячені проблемам етногенезу, взаємозв’язку у вивченні археологічного матеріалу та його етнічній приналежності. У роботі «Археолог: мыслитель и детектив» (2004, с. 28) наведено текст парі між Л.С. Клейном та Б.Б. Піотровським у якому Лев Самуїлович зобов’язувався створити струнку концепцію теоретичної археології до 1982 р. Сам же Борис Борисович у цьому випадку зобов’язувався визнати себе діячем старої, «доклейнівської» археології.  На думку самого Льва Самуїловича, він досяг цього результату. Багато хто з колег вважав, що ні.
Узагалі, варто зауважити, що теоретична археологія – це щось інородне для радянського та пострадянського археологічного співтовариства. Виняткова увага до практичної площини, емпіризм – ось те, що сприймається як «справжність» для археологічного дослідження. 
 
     
     Історія археології
 
 Перші праці з історії археології Льва Самуїловича з’явились у часи перебудови, епохи гласності. Ці роботи були направлені на вивчення особливостей радянської археології (монографія «Феномен советской археологии» (1993)). Власне, на початку 1990-х радянська археологія для Льва Самуїловича була реальністю, а не якимось далеким минулим. Аналізуючи радянську археологію, він аналізував і розбирав «по кісточках» реальність, яка його оточувала. У вивченні цієї радянської археологічної реальності він намагався знайти відповіді на питання про майбутнє археології, її гіпотетичні шляхи розвитку. Сказати направду, мені, молодій людині 1991-го року народження, трохи важко собі відтворити переживання та відчуття гуманітарія на початку 90-х, та ще гуманітарія, який значним чином постраждав від радянської влади. 
 
Льва Самуїловича по праву можна вважати найкращим на сьогодні узагальнювачем відомостей з історії археології на пострадянському просторі. Праці Л.С. Клейна протягом радянських часів часто друкувались за кордоном, і через це на Заході сформувався образ Льва Самуїловича як представника радянської марксистської археологічної думки. У той же час у Радянському Союзі Л.С. Клейн був одним із небагатьох науковців хто знав декілька іноземних мов і розбирався в західній літературі. Одна з його праць була присвячена процесуальній або т. зв. «Новій» археології. Фактично, це був єдиний розбір ідей західної археології в СРСР. Варто зауважити, що та робота була опублікована лише після в 2010 р. Праця «Історія археологічної думки» структурно та почасти ідейно і змістовно повторює роботу канадського дослідника Б. Тріггера «A History of Archaeological Thought». 
 
Історія археології Російської імперії, Радянського Союзу та пострадянських країн окремо вписана Л.С. Клейном у світову. Двохтомна праця «Історія російської археології» є цілком оригінальним наративом. Важливо, що в цій роботі подано історію з імперських позицій: історія російської археології дорівнює історії археології всієї Російської імперії і всього Радянського Союзу.
 
       Л.С. Клейн та українське питання
 
 Власне, моє заочне знайомство з Левом Самуїловичем почалося на парах Олени Сергіївни Федорченко з історії археології в Києво-Могилянській академії. Наша викладачка запропонувала обговорити тільки-но опубліковану дискусію Льва Самуїловича та Віталія Васильовича Отрощенка в електронному часописі «Троїцький варіант»3. Дискусія точилась довкола питання, яку назву коректніше дати черговій монографії Льва Самуїловича: це має бути історія «российской» чи «русской» археології. Діалог перейшов із площини наукової у площину політичну і звівся до з’ясування, чи утискали українців за часів Російської імперії та Радянського Союзу. При чому, для дискутантів важливим стало питання етнічної приналежності та окремішнього «українського погляду» на археологію.
 
Цікаво, що дискусія між Львом Самуїловичем та Віталієм Васильовичем почалась зі згадки особистості Хведора Кіндратовича Вовка – археолога, етнографа, антрополога. Політичні проукраїнські погляди останнього не викликають ні в кого сумніву. Л.С. Клейн поставив питання: чи може сам Вовк та його учні вважатись частиною української археології, адже він після 1906 р. жив і викладав у Санкт-Петербурзі, виїжджав звіти на розкопки. Проте вже в інтерв’ю до свого 90-річчя Лев Самуїлович, розповідаючи про невдалі спроби вступу до аспірантури, зазначав, що він поїхав в експедицію на р. Молочну (Запорізька обл.) до Олексія Івановича Тереножкіна, якого назвав «сугубо русским человеком» і при тому чомусь вважався національним кадром в Україні. Варто зазначити, що Олексій Іванович був відомим дослідником ранньозалізної добив, копав давній Самарканд і до свого переїзду до Києва нічого спільного з Україною не мав. Таким чином, ми бачимо підміну сутнісних понять: в одному випадку приналежність до певного центру (Санкт-Петербурга) є визначальною для оцінки російськості Хв.К. Вовка, а в іншому подібна приналежність О.І. Тереножкіна до Києва не береться до уваги.
 
Окрім того, важливою є фраза: «Ни у Хвойки, ни у Вовка, ни у Ефименки в ученой деятельности ничего специфически украинского не замечаю», – написано це вже в 2010-х роках. Натомість у роботі «Феномен советской археологии» у 1993-му Лев Самуїлович зазначав, що на момент 20-х рр. ХХ ст. в археології Україні вже були свої місцеві корені. А в інших «…(в частности в Прибалтике и на Западной Украине) национальные школы сложились в пору самостоятельности или отдельного существования, а затем были включены готовыми в общесоюзную науку» (с. 65). Таким чином можна побачити не тільки сутнісну відмінність, а й хронологічну. Те що на початку 90-х вважалось само собою зрозумілим, на початку 2010-х стало неприйнятним. Проте, як на мене, це скоріше питання зміни політики російської держави та її риторики щодо України, а не зміни думок власне Льва Самуїловича. 
 
До того ж Л.С. Клейн зазначав, що світова археологія – це дещо ціле. Розвиваючи цю ідею, варто сказати, що не може бути якогось унікального вивчення, наприклад, палеоліту, бо матеріал, з яким працюють і французькі археологи, і американські, і німецькі, є тотожний – кам’яні знаряддя праці, кістки, житла, пам’ятки мистецтва і т.д. Методи також часто переходять із більш розвинутих наукових систем до менш розвинутих. Питання української археології – це не питання якогось виключного методу чи матеріалу, а питання сукупності науковців та їхніх робіт, складання певної системи з власними центрами та взаємозв’язками. Причому ізоляція цієї системи неодмінно веде до її занепадання й загибелі. 
 
Також варто зауважити, що не тільки через імперські наукові центри відбувалось вивчення археології України: той-таки Хв.К. Вовк здобував докторський ступінь у Сорбонні; у 1920-х у Львові формувалась власна школа археологічних досліджень, на яку впливала польська археологія; Північна Буковина перебувала під румунським впливом, Закарпаття – під чеським. До того ж, праці як радянських, так і західноукраїнських дослідників мали франкомовні анотації, а деякі з них публікувалися французькою.
       ***
 Доля мені не надала можливості особисто познайомитися з Львом Самуїловичем, але його праці відіграли чи не найважливішу роль у становленні мене як науковця. Його легкий стиль поглинав мене, змушував вчитися. Він був прекрасним майстром науки, науково-популярного слова. Його смерть залишає жаль і смуток, що ми втратили такого маститого різнопланового вченого, людину свого часу та свого оточення. Але ще сумніше, коли людина йде з цього життя нічого по собі не лишився, а Лев Самуїлович лишив нам усім свій інтелектуальний спадок, який ми ще не один десяток років будемо осмислювати. У цьому спадку багато хто може знайти щось для себе: хтось – результати польових археологічних робіт, хтось – теоретизування, хтось – етнографічні студії, хтось – теорію музики, а хтось – поезію…
 
       Жизнь
 
       Еще не кончен труд, роятся мысли,
       И к начинаньям тянет, как всегда,
       А руки обессиленно повисли,
       И голова поникшая седа.
       
       Всё думалось: ухода и не ждали,
       Живи, пока живется, и — держись!
       А надо уходить, освобождая
       Другим простор. Она жестока, жизнь!
       
       Блажен, кто веровал, и счастлив, кто работал:
       Сполна давая, получал сполна,
       И вот пришел к закату, мудр и бодр,
       А жизнь была огромна и полна.
       
       Взошли посевы, что солёным потом
       И кровью красной политы из жил.
       Хвала страстям, стремленьям и работам,
       Жизнь прожита. Она прекрасна, жизнь!
       
       Какою мерой годы ни измерьте,
       Вам не изведать вдоволь бытия!
       Как сладко сознавать: мой труд бессмертен!
       Как горько понимать: но смертен я!
       
       Таков закон. Мы изменить не можем.
       Жизнь коротка — бежит, бежит, бежит,
       Связуя колыбель со смертным ложем…
       И всё-таки она бессмертна, жизнь!
       
       Ни зверь, ни человек, ни гад, ни птица,
       Ни раб, ни царь, ни ангел и ни чёрт —
       Никто из нас в ничто не обратится,
       И каждый след вовек не будет стёрт.
       
       Кто это понял и свои свершенья
       Не обрывал у видимой межи,
       Тот на вершине завершил движенье,
       И для того — она разумна, жизнь.
 
 
Вірш написаний Л.С. Клейном у червні 1966 р. і присвячений виходу на пенсію директорки бібліотеки Інституту історії матеріальної культури Ніни Анатоліївни Вінберг (Трудно быть Клейном, с. 573-574).
 
Помітний слід в археології залишили його учні: Гліб Сергійович Лєбєдєв, Василь Олександрович Булкін (на жаль, обидва покійні), Вадим Сергійович Бочкарьов та ін
Маю надію, що цей спадок не пропаде марно, і його критичний аналіз буде мати відбиток у нашому житті. З певними думками, висловленими Львом Самуїловичем, можна не погоджуватись, сперечатися, але ігнорувати його внесок в археологію просто неможливо. 
       
  P.S. Лев Самуїлович залишив по собі «заповіді» учасникам свого семінару (роки 1964-1995). Подаємо кілька з них:
Ученый мир — не дружные ребята из детской песенки. Всякое открытие –  это для кого-то закрытие. И этот кто-то — чаще всего маститый и власть имущий. Поэтому, сделав открытие, не надейся на всеобщий восторг. Будь готов к упорному сопротивлению, внезапным нападкам и затяжной изнурительной войне. Ученому нужен талант, во-вторых, и мужество — во-первых.
       ***
 Наука — это трижды борьба: с материалом, с противниками и с самим собой. Последняя — труднее всех.
       ***
Позиция в науке — это не кресло, а редут. Она — позиция, пока ее атакуют и защищают. Потом это уже не позиция, а поза. Не путай позицию с позой.
 
 
       
       Використані матеріали
 
       Trigger B. 1989. A History of Archaeological Thought. Cambridge University Press. 
       Клейн Л.С. 1993. Феномен советской археологии. СПб.: ФАРН. 
       Клейн Л.С. 2004. Археолог: детектив и мыслитель. Сборник статей, посвященный 77-летию Льва Самойловича Клейна. СПб.: СПбГУ.
       Клейн Л.С. 2010. Новая археология. Критический анализ теоретического направления в археологии Запада. Донецк.
       Клейн Л.С. 2011. История археологической мысли. Курс лекций. 
       Клейн Л.С. 2014. История российской археологии: учения, школы и личности. Т. 1. Общий обзор и дореволюционное время. СПб.: ЕВРАЗИЯ. 
       Украинская археология в России и вне ее. Троицкий вариант. 2013.7.
       Л.С. Клейн: Опять 25? Інтерв’ю. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=uUKcWABXoEI&t=1295s
       
       Джерело фото: paperpaper.ru
 
       
1. http://www.archaeology.ru/p15/t1496/index.html коротка автобіографія, складена самим Л.С. Клейном. Більше читайте в праці «Трудно быть Клейном».
2. http://www.archaeology.ru/p15/t1498/index.html - бібліографія Л.С. Клейна до 2009 р.