Яременко М. В. «Академіки» та «Академія». Соціальна історія освіти і освіченості в Україні ХVIIIст.  – Харків: Акта, 2014. – 543 с.

Після прочитання даної книги я почав сумніватися у тому, що історія Київських Атен колись буде дописана. Тут маю на увазі оту саму «стару» Академію – інтелектуальне та освітнє серце Гетьманщини. Вже наявні численні статті та визнані класичними книги Миколи Петрова, Дмитра Вишневського, Федора Тітова, Василя Серебреннікова, Олександра Сидоренка, Зої Хижняк, Валерія Маньківського та інших дослідників, здавалося б унеможливлювали написання якісно нових великих текстів про «Могилянку». Однак, нова книга Максима Яременка переконує, що це не так, і є ще чимало запитань, котрі можна задати джерелам, у тому числі вже й давно опублікованим та загальновідомим.

М. Яременко звернув увагу на маловивченість студентської корпорації, як певної когорти чи пак «живого і зовсім не статичного упродовж двох століть функціонування організму». Дійсно, навіть найбільш ґрунтовні розвідки переважно «вихоплювали» з-поміж могилянців окремі постаті, помітні своєю вченістю, кар’єрою, походженням, поведінкою (у т.ч. й девіантною). На цьому тлі книга є дійсно великим поступом, оскільки розглядає студентство як певну спільноту, котру можна аналізувати на основі демографічних параметрів, успішності, станового походження, та порівнювати їх із подібними європейськими корпораціями. Подібні дані дуже важливі самі-по-собі, однак зовсім не є самоціллю, оскільки є підставами для вивчення більш ширших аспектів шкільництва, письменності та освітніх стратегій українського соціуму ХVІІІ ст. А ці матерії, у свою чергу, дозволяють розмірковувати про успішність реалізації унійної та православної програм дисциплінування вірян і духівництва й про роль Академії у зв’язках різних українських територій.

Звісно, що реалізація такого амбітного задуму можлива на основі опрацювання значної джерельної бази. Її основою є списки спудеїв (у першу чергу за 1737 і 1738 роки), з фіксацією їхніх імен, віку, станового походження, тощо. Дуже важливо, що Автор докладно вивчив механізми створення та функціонування цих документів. Це посприяло більш чіткому артикулюванню питань до джерел (а отже і якості відповідей) та допомогло уникнути численних джерельних пасток. Ретельність і детальність цього джерелознавчого блоку виходить за межі традиційного ознайомлення потенційного читача з джерелами, і своїм змістовим наповненням дає багато інформації, навіть, що до тем мало дотичних до тематики книги, наприклад, – функціонування діловодства доби Гетьманщини. Відтак, моє зауваження до цього шкіцу є можливо риторичним, та хотілося б побачити у такому стилі характеристику бодай кількох інших джерел, котрі стали підставою для просопрографічного аналізу долі студентів чи їхніх освітніх стратегій. Однак, це вже нагадує оту одвічну дилему про найкраще співвідношення каші та масла.

Ознайомлення з історіографічним блоком роботи спонукало рекомендувати цей текст студентам, як разок для написання історіографії їхніх власних кваліфікаційних досліджень. На жаль, сьогодні багато українських істориків подає історіографію просто як структурований (іноді й не дуже) перелік праць дотичних (чи не зовсім) до проблеми, почасти із покликаннями на «потрібних авторитетів». У даному випадку йдеться про аналіз концепцій та підходів, інакше кажучи, те, чому студентська когорта Київських Атен по-різному вивчалася істориками різних шкіл та епох. Важливо, що йдеться про саме про засадничі праці та тези, натомість, покликання на «точкові» дослідження, та їхнє тлумачення подибуємо вже у відповідних розділах книги.

Що до розділів, то у першому із них Автор намагається намалювати колективний портрет київських студентів 1737–38 рр. Споглядання цієї картини дає уявлення про станове походження, вікові характеристики, географію походження, та старанність у навчанні всієї студентської когорти загалом. Більше чи менше дотримуючись цієї схеми, у наступних розділах книги М. Яременко осібно вивчає мікрогрупи козацтва, шляхти, міщан, посполитих, духівництва. Родзинками цих шкіців, як на мене, є спроби реконструкції (конструювання) освітніх стратегій представників різних станів. Інакше кажучи, окрім аналізу поширення освіченості та її змісту, йдеться про дуже важливі для розуміння світогляду суспільства Гетьманщини речі – усвідомлення необхідності навчання, мотивації до його здійснення. У розповіді про мотивації та внутрішні ментальні установки Автор не обмежується тільки вступом до Академії, він стежить за своїми персонажами далі, і тому ми можемо дізнатися чому, наприклад, Коваленки, приїхавши до Києва ставали Ковальськими, чи скільки вони платили за навчання та витрачали на прожиття, як сприймали своїх «колег» з інших станів та регіонів.

Вказані проблеми ведуть Автора та читачів за межі дослідницького поля, окресленого у назві та передмові, адже, наприклад, ми до сьогодні достеменно не визначилися із проблемою відсіювання міщан від посполитих (і навпаки), у тогочасному соціумі. І, власне, М. Яременко просто змушений говорити про це на сторінках своєї книги.

У підсумку Автор підводить читача до висновку, що виокремлені ним тенденції суголосні з такими ж у середовищі європейського шкільництва. Він ще раз наголошує на безпідставності шаблонних уявлень про загальний потяг до знань нібито притаманний тогочасному суспільству. Лише представники шляхти та духівництва мали власні, універсальні, притаманні їхнім станам стимули до навчання. Зауважу, що в сенсі висновків, кожен з параграфів книги дає читачу поштовх до певних узагальнень. Подібна внутрішня цілісність багатьох сюжетів зумовлена тим, що раніше вони були опубліковані у вигляді окремих статей.

Насамкінець хотілося б відзначити і якісний науковий апарат монографії. Автор запропонував нам силу додатків, котрі концентрують і наочно представляють когорту спудеїв у світлі «лукавих цифр» та є цінним джерелом готової інформації для дослідників соціальної історії Гетьманщини. Географічний та іменний покажчики значно полегшують пошук необхідної інформації. За наявність останнього, думається, М. Яременкові подякує не один невтомний шукач генеалогії, а може і навпаки – не подякує, адже дізнається, що його далекий предок немає ніякого відношення до старої польської аристократії, а колись власноруч «ошляхетнив» себе в Академії.

Ігор Сердюк

Видавництво та зміст книги: http://acta.com.ua/