Ця збірка продовжує і розвиває концепцію «внутрішньої колонізації» Російської імперії, запропоновану чотири року тому Алєксандром Еткіндим у монографії, що вже рецензувалась на нашому сайті. У вступній статті «Внутрішня колонізація Росії: між практикою та уявою» редактори книжки наголошують на тому, що аналіз колоніальних і постколоніальних форм комунікації є надзвичайно важливим для розуміння специфіки розвитку Російської імперії, СРСР та пострадянського простору. Починаючи з XVI століття Московія постійно збільшувала свою територію, поступово перетворюючись на найбільшу за площею імперію світу та застосовуючи до новоприєднаних територій методи колоніального управління. Однак, на відміну від більшості інших тогочасних імперій, Росія відмовлялась визнавати новоприєднані території колоніями і трактувала їх як інтегральні частини власної держави. Ця відсутність правових підстав для відокремлення метрополії від колоній створювала чимало плутанини та непорозумінь і багато в чому визначила специфіку розвитку та занепаду імперії. Напевно найважливішим наслідком цієї невідокремленості стало застосування практик колоніального управління та знання щодо територій, заселених власне росіянами, тобто те, що Еткінд, Уфельман і Кукулін пропонують називати «внутрішньою колонізацією». Ця колонізація супроводжувалась «штучним виробництвом культурних відмінностей, необхідних для того, щоб дисциплінувати та експлуатувати підлеглі групи населення».  Якщо монографія Еткінда була сконцентрована на Російській імперії, то «Там, всередині», не оминаючи увагою імперську добу, простежує розвиток внутрішньої колонізації далі у радянський та пострадянський періоди.

Статті, зібрані у книжці, розбиті на сім тематичних блоків. Перший, теоретичний, що має назву «Країна, що колонізується», відкриває стаття Дірка Уфельмана «Підводні камені внутрішньої (де)колонізації Росії», в якій автор простежує історіографію проблеми «внутрішньої колонізації» та робить спроби провести термінологічну інвентаризацію, встановивши точні відмінності і взаємозв’язок між поняттями «зовнішня орієнталізація», «самоорієнталізація», «самоколонізація», «внутрішня орієнталізація», «внутрішня колонізація» та «внутрішній колоніалізм». А на закінчення пропонує новий термін «внутрішня колоніалізація», який прищеплює «процесуальному поняттю ‘колонізація’ аспект системного культурного дистанціювання та економічної експлуатації, що містять у собі поняття ‘колоніалізм’ та ‘колоніальна влада’». Скорочений український переклад цього есею ми розміщуємо на нашому сайті.

Майкл Ходарковський у статті «У чому Росія ‘випереджала’ Європу, або Росія як колоніальна імперія» знаходить перевагу Росії над західними імперіями у ранньому і досить розвиненому апараті колоніального управління мусульманськими територіями. Ігор П. Смірнов у статті «Сталкінг як національна ідентичність» робить спробу застосувати методи психоісторії до дослідження особливостей внутрішньої колонізації в Росії. В центрі його уваги феномен «сталкінгу», що ним психологи позначають поведінку людини, яка нав’язливо порушує кордони особи, що є об’єктом посягань. Розглядаючи різні приклади у російській історії, починаючи від Івана Грозного і закінчуючи Йосипом Сталіним, Смірнов шукає саме у сталкінгу причини самоколонізації та внутрішньої колонізації.  Закінчує перший блок прониклива стаття Кевіна Ф. Платта, в якій він демонструє як аналіз суперечки між національним та російсько-радянським наративами історії Латвії може допомогти провінціалізувати Західну Європу через усвідомлення того, що, насправді, внутрішня колонізація була так само невід’ємною частиною історії країн Заходу, просто там, на відміну від Східної Європи, вона була швидко забута і легко відійшла у минуле.

Відразу три статті у другому блоці «Освоєння простору і виробництво відмінностей» присвячені українському випадку, який редактори книжки розглядають як «найбільш яскравий приклад нерозрізненості зовнішнього і внутрішнього, ‘одвічного’ й екзотичного» в історії Російської імперії. У статті «Російський Робінзон і український П’ятниця: особливості ‘асиметричних’ відносин» Микола Рябчук задає загальну рамку аналізу колоніальних відносин між росіянами та українцями, простежуючи специфіку російського дискурсу домінування, особливості українського контр-дискурсу, а також еволюцію цих стосунків у постколоніальний пострадянський період. Загальну картину, змальовану Рябчуком, деталізують статті Віталія Кисельова та Тетяни Васильєвої про створення орієнтального образу українців в російській літературі кінця XVIII – початку ХІХ століть, а також Мір’ї Лєкке про зображення України та Білорусі у творах Олександра Купріна.

Книжка містить ще цілу низку важливих статей, присвячених різним аспектам феномену внутрішньої колонізації в імперський, радянський і пострадянський періоди, на кожній з яких, на жаль, у цій короткій рецензії я не маю можливості зупинитися. Водночас, слід зазначити, що ознайомлення з текстами, зібраними у збірці, переконує, що сюжет внутрішньої колонізації був і залишається одним з центральних в російській історії. Після розпаду радянської імперії, Росія у 1990-ті мала можливість розпочати серйозну дискусію, спрямовану на переоцінку і подолання важкого минулого. На жаль, цим шансом вона фактично не скористалась. Переосмислення минулого виявилось дуже вибірковим і неглибоким і практично не заторкнуло ключового імперського виміру російської історії. А вікно можливостей на таке переосмислення і зміну ситуації не було відкритим довго – в другій половині 1990-х корумпована еліта, скориставшись приватизацією, заволоділа прибутковими сировинними галузями, поєднавши незабаром економічну могутність з політичним контролем над країною. Практики внутрішньої колонізації були відновлені, що незабаром спричинилося і до реанімації зовнішнього колоніалізму. Втім, як показує сучасний російсько-український конфлікт, у свідомості російської еліти зовнішнє і внутрішнє традиційно не є чітко відокремленими, і коли українці та зовнішні спостерігачі у випадку анексії Криму чи спроби анексії Східної України говорять про відверте зовнішнє загарбання, Путін говорить (і схоже так само і думає) про це, як про повернення «споконвічних» російських територій.

Поява таких книжок, як «Там, всередині», звісно, не змінить цю ситуацію зараз, але все ж вона дає надію на те, що після падіння путінського режиму в Росії таки відбудеться справжня публічна дискусія на тему імперської спадщини, яка допоможе опрацювати і подолати важке минуле, й унеможливить відродження імперських фантомів, які є однаково згубними як для самих росіян, так і для їхніх сусідів.

Володимир Склокін