Історик звертається до «доісторичних часів» - появи людини на території сучасної Франції, і безпосередньо характеристики населення до тисячного року (до розпаду імперії Каролінґів) – це основна частина книжки. Саме тут Автор впадає у властивий для історика «гріх» - пошук коріння: він роздумує про особливості кельтської Ґаллії, про римську спадщину, набіги (у перекладі: «нашестя») варварів, основи селянського світу і селянського бунту, чи існувала імперія Каролінґів, народження Європи та феодалізму (існування останнього і визначило Європу).

Хоча друга частина «Населення від Х сторіччя до наших днів» виявиться, зокрема для мене, значно цікавішою і насиченішою авторськими спостереженнями та спогадами (чого варта розмова з французькими таксистами ). Автор тяжіє до циклічності  у висвітленні історичного процесу. Перший цикл 950-1450 р.  – це кінець римського спадку: припинення набігів варварів, закінчення доби рабства і перехід до кріпацтва, за великої ролі вільного селянства. Це призводить до змін і у кількості населення і до великого залюднення ще вільних просторів, зростання міст (блиску ярмарків Шампані), нарешті до Хрестових походів та відтоді до «занепаду» 1350-1450 рр. Тут відчувається великий європоцентризм Броделя, для якого Європа «наша родина, умова нашого існування». З 1450-го і до сучасності 1950 р. історія – «висхідна лінія, і яка висхідна!» - це зростання кількості населення, географічна експансія у нові колонії,  перемога над багатьма раніше смертельними хворобами, зростання добробуту, однак у наслідку Бродель спостерігає: старіння населення, обмеження народжуваності та проблему імміграції (питання расизму) і це все призводить до основної суперечки – суперечки про мультикультуралізм сучасності.

Перекладач і редактор доволі сміливі у перекладі термінів та передачі імен та географічних назв (Філіпп Ар‘є (Ар’єс), довготривалі коливання, Каталонські (Каталаунські) поля), у даному разі така сміливість мною вітається.