Багато висновків Філіп Ар’єса свого часу ґрунтувалися на аналізі візуальних джерел та матеріального світу дитинства. Пізніше, цей аспект буде чи не найбільш критикованим. Французькому історикові дорікатимуть вибірковістю у роботі з іконографією, відсутністю вибірки, поверховим тлумаченням зображень. Однак, його книга виконала роль інтелектуальної провокації, у тому числі й спровокувавши інтерес до вивчення дитинства через призму візуального та матеріального.