Секуляризація, модернізаційні процеси суттєво змінили «релігійний ландшафт» європейських терен, в тому числі Центрально-Східної Європи. Одним із наслідків таких процесів були касати монастирів – ліквідації тих монастирів, які з позицій державної влади (під впливом ідей Просвітництва) не були корисними суспільству (в яких не було шкіл чи шпиталів тощо). З метою всебічного міждисциплінарного вивчення культурної спадщини ліквідованих монастирів у XVIII–XX ст. на теренах Речі Посполитої та Сілезії (а відповідно і українських землях), з 2012 р. діє науково-дослідний проект «Культурна спадщина колишніх монастирів на території Речі Посполитої та Сілезії, скасованих у XVIII–ХІХ ст.: доля, значення, інвентаризація» (Dziedzictwo kulturowe po klasztorach skasowanych na ziemiach dawnej Rzeczypospolitej oraz na śląsku w XVIII i XIX w.: losy, znaczenie, inwentaryzacja)1. В рамках даної міжнародної програми проведено 10 наукових конференцій2. Результати міжнародної міждисциплінарної наукової співпраці опубліковані у п’яти томах періодичного видання «Hereditas Monasteriorum»3, а також чотирьох томах власне збірників матеріалів конференцій, короткий огляд яких і здійснено в цій статті.

2016 04 07 kasaty2

      У чотирьох томах містяться 76 статей польською, французькою, німецькою, чеською, російською мовами дослідників з Польщі, України, Франції, Чехії, Австрії, Росії. Редактор томів і керівник проекту Марек Дервіх (Marek Derwich) – професор Інституту історії Вроцлавського університету. Це різнопланові статті – архівознавчі, джерелознавчі, теоретичні, короткі огляди та аналітичні – істориків, архівознавців, мистецтвознавців, археологів, соціологів тощо. Міждисциплінарність – одна із характерних рис як дослідницького проекту так і відповідно збірників праць. В цьому огляді особливу увагу звернуто на тих статтях в яких йдеться про ліквідації монастирів на українських землях. Такі розвідки містяться у першому та третьому томах, а про другий том, який присвячений касатам в Сілезії та Прусії, в цій статті не йдеться.

     В першому томі насамперед розглянуто проблему ґенези касати монастирів. Коріння ідей ліквідацій монастирів наприкінці XVIII – ХІХ ст. розглянуто в контексті процесів секуляризації. Д-р Бартоломей Ставярський (Bartłomiej Stawiarski) у статті «Секуляризація як наукова проблема в американській та британській історіографіях. Теорії секуляризації» представляє суть секуляризації, історію поняття, типи, прояви (сегментація, автономізація, раціоналізація, усуспільнення, розчаклування, приватизація, генералізація, плюралізм, релятивізація, індивідуалізація, безрелігійність тощо). Одним із середовищ, в якому появляються та поширюються ідеї про непотрібність монастирів були протестантські осередки. Про це у своїй статті «Теорія і практика монашого життя на протестантських теренах ранньоомодерного часу» пише проф. Інституту історії Вроцлавського університету Ґабріела Вонс (Gabriela Wąs). Перші штучні ліквідації монастирів в ранньомодерній Європі спостерігаються з середини XVII ст. – це секуляризації церковних маєтностей за постановами вестфальських угод 1648 р. Одна із перших відомих касат монастирів державними органами була здійснена у Португалії. Відповідно до декрету від 1759 р. було вигнано понад 1 000 єзуїтів з цих земель. Хронологія наступних державних ліквідацій монастирів в Європі виглядає наступним чином: 1762 р. – рішення паризького парламенту про позбавлення єзуїтів їхніх маєтностей у Французькому королівстві; 1764 р. – декрет Катерини ІІ про скорочення монастирів на теренах Російської імперії (з 947 до 161 обителі); 1767 р. – Іспанія; 1782-1783 рр. – Баварія; 1782 р. – Габсбурзька монархія тощо. Власне на основі переважно німецької історіографії панорамно процеси касат в Європі представляє д-р Станіслав Юєчка (Stanisław Jujeczka). Єпископ Ян Копєц (ks. bp. Jan Kopiec), професор теологічного факультету Опольського університету у Польщі аналізує в своїй статті позиціонування римських пап до касат наприкінці XVIII – ХІХ ст. Професор Університету Блеза Паскаля у Франції проф. Стефан Ґоміс (Stéphane Gomis) у статті «Жан-Жак П’яле (1711-1789) і комісія в монаших справах у Франції» розглядає механізми урядових ліквідацій монастирів у Франції та роль у цьому церковних діячів, а саме каноніка Жана-Жака П’яле.

     Друга частина першого тому присвячена історії ліквідацій монастирів в Габсбурзькій монархії наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст. Про процеси касат на чеських землях та в Сілезії описують дослідники з Чехії: Їрі Міхола (Jiri Mihola), Онджей Бастль (Ondrej Bastl), Карель Мюллер (Karel Müller) і Петр Тесар (Petr Tesar). Більш репрезентативно показано історію касат на теренах австрійської частини монархії Габсбургів, до складу якої входили і українські землі. Зокрема про ліквідації як чоловічих так і жіночих монастирів Кракова пишуть о. Анджей Бруждзіньський (ks. Andrzej Bruździński) та Герміна Свенх (Hermina Święch) відповідно. Отець Анджей представляє ці процеси як «відлуння» ідей Просвітництва в Польщі та Кракові зокрема. Отець Януш Круліковський (ks. Janusz Królikowski) на прикладі обителі кларисок у Старому Сончі детально описує перебіг подій ліквідації монастирів. На основі матеріалів архіву бернардинів у Кракові Філіп Волянський (Filip Wolański) проаналізував історію ліквідації 15 бернардинських монастирів Галичини в 1785-1789 рр. Домініканець Ян Анджей Спєж (Jan Andrzej Spieź) досліджує касати домініканських осередків Руської провінції (тобто на українських землях, окрім Волині) за матеріалами свідчень о. Вавжинця Калуського.

     Зрештою дві статті стосуються ліквідації руських монастирів східного обряду – василіанських чернечих осередків. Дослідниця з Жешова Беата Лоренс (Beata Lorens) у статті «Василіани Галичини в період касати у 1772-1791 рр.» на основі внутрішньомонастирських документів (а не урядової документації) детально аналізує перебіг процесу ліквідації василіанських чоловічих монастирів, особливістю якого була певна хаотичність (С. 229). Натомість про касати жіночих василіанських обителей пише Олег Дух – доцент кафедри давньої історії України та архівознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. У статті «Долі монастирів василіанок Галичини на рубежі XVIII – ХІХ ст.» д-р Олег Дух на основі переважно джерел з Центрального державного архіву України у Львові детально аналізує процеси ліквідації жіночих чернечих осередків, з яких залишилось лише два монастирі – в Яворові та Словіті (С. 244). Про ліквідації василіанських монастирів Правобережної України як прикладу особливостей касат в Російській імперії пише Ірена Водзяновська (Irena Wodzianowska). З 41 монастирів у 1795 р. залишилось лише 7 станом на 1835 р. (С.272-273). Також на Правобережній Україні в цей час ліквідовували і римо-католицькі монастирі. Такі процеси досліджує у статті «Долі ченців римо-католицьких монастирів на Правобережній Україні ХІХ стВіталій Росовський (Witalij Rosowski). Близько 10 % ченців стало світським духовенством в складі римо-католицьких дієцезій, що було однієї з особливостей цих терен (С. 297). Український контекст представлений і в статті «Римо-католицькі монастирські друкарні на руських землях Речі Посполитої з XVII до ХІХ ст. та їхні долі після касат» Галини Русинської-Ґєртих (Halina Rusińska-Giertych). Йдеться про типографії домініканців у Луцьку, єзуїтів у Львові та Перемишлі, францисканців у Львові та кармелітів босих у Бердичові (С. 309-316).

     У третьому томі містяться статті про архівні, бібліотечні та музейні джерела історії касат та монастирів загалом, а також про наслідки ліквідаційних процесів. Про маловідомі джерела до історії монастирів Галичини (в тому числі 32 василіанські) з Австрійського державного архіву у Відні (Österreichisches Staatsarchiv) пише Ґреґор Плох (Gregor Ploch). Дослідник подає у таблиці перелік архівних справ із вказівкою фонду, назви справи, сигнатури, років та короткого змісту справи (С. 25-26). Ольга Міріам Пшибилович (Olga Miriam Przybyłowicz) з Інституту археології та етнології Польської Академії Наук у Варшаві пише про частини архівних збірок жіночих римо-католицьких монастирів Краківської дієцезії, які зберігаються у Центральному державному архіві України у Львові. І це ,як наголошує дослідниця, маловідомі документи для польських істориків (С. 58), зрештою і для українських. Документи до історії домініканців у Львові зберігаються у фондах Державного архіву Радома, про що зазначає у своїй статті Анна Зайховська (Anna Zajchowska) – дослідниця з Університету кардинала Стефана Вишинського у Варшаві (С. 66). Альдона Важеха (Aldona Warzecha) подає відомості про джерела до історії монастирів з Національного архіву в Кракові, в якому зберігаються зокрема матеріали до історії римо-католицьких монастирів Галичини, в тому числі Львова – августинців, бригідок, кармелітів, театинців, єзуїтів, бернардинів (С. 91), а також домініканців у Буську, бернардинів у Самборі, реформатів у Золочеві (С. 99).  Матеріали до історії августинців Львова, Рави-Руської та Залозців зберігаються в архіві костелу св. Катерини Кракова, про що зазначає у своїй розвідці Маґдалена Марош (Magdalena Marosz) (С. 108).

     Частину другого тому становить вивчення бібліотечних джерел, власне історія монастирських бібліотек чи пошук їхніх частин у сучасних бібліотеках Польщі, Австрії тощо. Знана польська дослідниця книжкової культури монастирів Йоланта Ґвьозьдзік (Jolanta Gwioździk) окреслює найбільш характерну схему розпорошення монастирських бібліотек. Найцінніші друки потрапляли до бібліотек Відня, Берліна чи Санкт-Петербурга, менш цінні – до університетських бібліотек (наприклад Львівського університету), семінарій, публічних шкіл, а також приватних колекцій (С. 137). За дослідницею схема ліквідації монастирів виглядала наступним чином: окупація-люстрація-евакуація (С. 140). Монастирська культурна спадщина ставала частиною, подекуди основою фондів і музеїв. Це були пам’ятки мистецтва (Мая Гонсовська/ Maja Gossowska, С. 265-276), картини, твори графіки (Уршула Боньчук-Давидчук/Urszuła Bończuk-Dawidczuk, С. 277-292), чи сфргагістичні джерела – штемпелі печаток (Беата Марціш-Чапля/Beata Marcisz Czapla, С. 293-304).

     Окрему складову третього тому становлять статті, присвячені аналізу наслідкам касат монастирів. Це дослідження Ґреґора Плоха «Вплив касат на суспільний розвиток ХІХ ст.» (С. 307-314). Про «довге вмирання монастирів» впродовж приблизно сотні років з кінця XVIII до кінця ХІХ ст. зазначає у своїй статті «Нові функції старих монастирів у Європі ХІХ ст.: перегляд головних дослідницьких проблем» Аґнєшка Заблоцька-Кос (Agnieszka Zabłocka-Kos). Натомість Марек Вуйцік (Marek Wójcik) на прикладі вивчення гербів повітів, ґмін та міст частини Сілезії відзначає життєвість монастирської символіки в геральдичній традиції (С. 349-360).

     Варто зазначити і про науково-довідковий апарат збірників праць. Наприкінці кожного тому подано детальні (зі вступними поясненнями та з короткими інформаціями про осіб чи населені пункти) іменний та географічний покажчики. А також списки скорочень, відомості про авторів та списки статей всіх томів у кожному зокрема. Четвертий том (560 сторінок) – це науково-довідковий апарат всіх трьох томів. Перш за все у ньому вміщено 164 кольорові ілюстрації до статей: копії документів, творів мистецтва, портрети, ікони, герби тощо (С. 17-225). По-друге подано всю бібліографію (джерела та література), яка була використана авторами у трьох томах (С. 229-378). Тобто це ще і бібліографічне довідкове видання для дослідника історії монастирів та культури Центрально-Східної Європи ранньомодерного часу і ХІХ ст. – польської, чеської, німецької, частково української і французької історіографій касат монастирів. Зрештою наприкінці четвертого тому містяться іменний та географічний покажчики до трьох томів.

     Загалом «Kasaty klasztorów» – це міждисциплінарне дослідження монастирської культурної спадщини Речі Посполитої та Сілезії (а відповідно і українських терен) періоду на межі переходу від ранньомодерного релігійного часу до секулярної модерної доби. Це не лише студії з історії християнської традиції монашества чи історії Церкви, але і історії культури на теренах Центрально-Східної Європи.

    

     Іван Альмес – аспірант кафедри нової та новітньої історії України Українського католицького університету.

1. Про діяльність цієї міжнародної програми див.: Русинська-Ґєртих Г. Міждисциплінарна програма «Культурна спадщина колишніх монастирів на території Речі Посполитої та Сілезії, скасованих у XVIII–ХІХ ст.: доля, значення, інвентаризація» – можливості співпраці // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. – Львів, 2014. – Вип. 8. – С. 374-379.

2. Офіційна веб-сторінка наукового проекту: http://www.kasaty.pl/language/pl/

3. Веб-сайт періодичного видання «Hereditasmonasteriorum» із відкритим доступом матеріалів: http://hm.kasaty.pl/o-czasopismie/