Монографія Гілязова і Гатаулліної складається з трьох глав. На початку першої глави, на основі німецької історіографії, розглянуті німецько-турецькі відносини на межі ХІХ–ХХ століття та проаналізована ідея дипломата Макса фон Опенгайма з «революціонізації» мусульман країн Антанти. Як показано в книжці, Максу фон Опенгайму вдалося закласти підвалини німецької стратегії, названої істориками «the Holy war made in Germany». Османська імперія, під німецьким впливом, проголосила джихад проти християнських країн Антанти в союзі з християнською ж Німеччиною. А в самій Німеччині була створена «Служба інформації щодо Сходу» на чолі із згаданим фон Опенгаймом. Відзначимо, що автори висвітлили знаменний епізод з історії орієнталізму – полеміку німецьких сходознавців, які обстоювали пронімецький джихад, зі своїм нідерландським колеґою, ісламознавцем Крістіаном Снук-Хургроньє, який виступав проти політизації науки та якого опоненти звинуватили в турботі за мусульман із нідерландських колоній.

Друга глава присвячена створенню двох спеціальних таборів для військовополонених-мусульман – Вайнберзького та Вюнсдорфського («Табір півмісяця»), формуванню їхнього контингенту, освітнім курсам у таборах, умовам утримання та праці полонених. Знаменно, що на початку війни німецькі політики прагнули поширити ідею джихаду серед військовиків-мусульман насамперед із колоній Британії та Франції. Але із затягненням війни виявилося, що більшість бранців – російські мусульмани, яких німці загалом називали «татарами». Цікавою сторінкою в історії спецтаборів була робота серед російських мусульман німецьких науковців, які вивчали фізичну антропологію полонених і записували татарські та башкирські народні пісні.

Третя глава висвітлює власне культурницькі й пропагандистські зусилля серед полонених-мусульман, а також діяльність у таборах мусульманського духівництва, яке виконувало й пропагандистські функції. Для бранців видавали газету «Ель-Джихад», яка виходила різними мовами. Для «мешканців» таборів виходили й інші газети та брошури, а деякі видання планувалося використати для пропаганди серед мусульман Росії. Пропагандистам вдалося добитися того, щоби кілька тисяч російських мусульман погодилися вступити в турецьку армію, а ще кілька тисяч – оселитися в Туреччині для ремісничої праці. У 1916 році більше тисячі полонених було відправлено до Туреччини для здійснення «джихаду».

Новий імпульс пропагандистській справі надав початок Великої російської революції. Німецькі військовики очікували укладення з Росією сепаратного миру, а відтак – російські полонені при репатріації перетворювалися на «аґентів впливу» Німеччини в революційній Росії. Відтоді набір «воїнів джихаду» втратив актуальність для німецьких бюрократів. Загалом результати німецької пропаганди Гілязов і Гатаулліна оцінюють невисоко, хоча відзначають формування в російських підданих позитивного іміджу Німеччини.

Михайло Гаухман

1. Гилязов И. А. Коллаборационистское движение среди тюрко-мусульманских военнопленных и эмигрантов в годы второй мировой войны: дисс. ... д-ра ист. наук. – Казань, 2000. – 400 с.
2. Гилязов И. А. Легион «Идель-Урал». Представители народов Поволжья и Приуралья под знаменами «третьего рейха». – Казань: Татарское книжное издательство, 2005. – 383 с.