Авторами оповідань збірника стали письменники другого і третього плану, які публікувалися в численних літературних журналах «Срібного віку». Деякі з них могли похвалитися збірниками власних оповідань і навіть багатотомними зібраннями творів. Завважимо, що подібні белетристичні твори про Велику війну з’являлись і в інших тогочасних журналах, які на сьогодні, поряд із «Нивою», зберігаються у великих бібліотеках і музеях.

Читання воєнних новел потверджує міркування Алєксандра Блока, винесене в епіграф. Війна у літературному викладі сучасників набувала повсякденного виміру. Адже письменники зображували її у вигляді нескінченних сутичок окопної війни ззовні і так само нескінченних буденних переживань зсередини. Воєнні події є стрижнями оповідань, але це не великі битви – на кшталт оспіваних Львом Толстим Аустерліца і Бородіна, а поодинокі зіткнення двох груп супротивників у безкраїх лісах і болотах західних губерній. Літературні персонажі-військовики не вирішують глобальних завдань, а просто виконують свій борг. У щоденних сутичках саме поняття «героїзму» розмивається. Для повернення звитяжности на сторінки творів – письменникам подекуди доводилося або вдаватися до вигадування неймовірних пригод, або звертатися до зображення «інших» – карикатурних солдат-мусульман, які з гордістю виконують свій військовий обов’язок, і «чужих» – трафаретних педантичних німців, які з презирством ставляться до Росії з її низьким рівнем життя і культури.

Серед персонажів новел зустрічаємо військовиків-«хохлів» і місцевих мешканців прифронтової смуги-поляків. Автори маркують українців – вимовою, а поляків – мовою. Напевно, тогочасним освіченим росіянам західні губернії, через свою культурну інакшість, здавалися краєм поляків і євреїв. Навряд чи російському суспільству боліли проблеми поляків та євреїв, а також місцевих українців і білорусів, які опинилися за лаштунками літературно осмисленої війни.

Книжка змушує замислитися: може, забутість Першої світової війни протягом наступних десятиліть була спричинена не тільки «зовнішніми обставинами»? Нагадаємо, що до цих обставин належать великі революційні події та радянські ідеологічні настанови, згідно з якими Велика війна була затаврована як «імперіялістична». До того ж пізніші великі російські романи Міхаіла Шолохова, Алєксєя Толстого і Боріса Пастернака, в яких ідеться про цю війну, вписали її в ширші перспективи революційної Росії.

Так, може, провина у нерозумінні Першої світової війни, бодай почасти, лежить на самих сучасниках? Вони не змогли осмислити її через «внутрішні обставини» – дивовижну «прозаїчність» війни, коли люди йшли на смерть і вбивали інших людей не за великі ідеї, а через непередбачувану гру злої долі та обов’язок солдата виконувати наказ генерала? І, крім того, сучасники не були чуттєвими до проблем культурно інакших людей, які становили значну частину населення імперської Росії та замешкували прифронтову зону.

Михайло Гаухман