Конференція «Міський публічний простір у «довгому» ХІХ ст.» є другою в серії конференцій «Архітектура в місті, архітектура для міста». Як планують організатори та щиро сподіваються учасники, конференція матиме продовження та відбудеться у 2018 році. Тривала конференція два дні – 30 листопада – 1 грудня 2017 року. Захід проходив в Інституті історії імені Тадеуша Мантойфля Польської Академії Наук, у камʼяниці на Ринку Старого міста у Варшаві.
Інститут історії ПАН, Ринок Старого міста, Варшава
Організація
Співорганізаторами конференції виступили відділ історії ідей та діяльності інтелігенції ХІХ – ХХ ст. Інституту історії ПАН, а також Лабораторія досліджень урбаністики та сучасної архітектури Інституту історії мистецтва Вроцлавського університету. В науковому комітеті були представники наукових центів Вроцлава, Кракова, Варшави, Берліна та Лодзя. Забігаючи наперед, зафіксую враження, - здавалось, більшість учасників конференції були все-ж дослідниками історії мистецтв.
Слід відзначити, конференція планувалась заздалегідь. Так, інформаційні листи були розіслані 1 червня 2017 року – за 6 місяців до власне події. Дуже вдалим рішенням, як на мене, було з боку організаторів дати на формулювання пропозицій виступів час до 31 серпня. Ціле літо на роздуми. Далі (наскільки я можу судити з позиції рядового учасника) був копіткий та непростий процес розгляду запропонованих заявок та формування панелей конференції. В результаті, запрошено 23 учасники, яких було поділено поміж 5 панелями. Слід зазначити, що представники оргкомітету конференції (доктор Олександр Лупієнко (dr Aleksander Łupienko) та доктор Міколай Гетка-Кеніг (dr Mikołaj Getka-Kenig) шляхетно відмовились від власних доповідей на користь гостей. Доктор Лупієнко в приватних розмовах зазначав, що такої кількості учасників організатори не очікували і були цим приємно вражені.
Географія учасників не відрізнялась різноманітністю. Абсолютна більшість запрошених представляла наукові осередки Польщі. Лише один учасник був з Берліна та одна учасниця (авторка цих рядків) – з України.
Програма конференції була розіслана за три тижні, тоді ж було надано реквізити для оплати участі в конференції. Вартість складала 150 злотих (близько 1140 грн). У приватній розмові один з організаторів відзначав, що минулого року вартість була втричі меншою, але і розмах – теж.
Зала Косцюшка
Хід конференції
Зала Косцюшки в будівлі Інституту історії Польської академії наук з величезним круглим деревʼяним столом, зробленим мабуть роках у 1950-х, обладнана стаціонарними екраном та проектором, часом не вміщала усіх охочих послухати доповіді та долучитись до обговорень. Але попри це, конференцію можна назвати радше камерною.
Перша панель – аналог українського (пострадянського?) пленарного засідання – вступні доповіді. На них варто зупинитись окремо.
Відкривала конференцію доповідь Агнешки Заблоцької-Кос (Agnieszka Zabłocka-Kos, доктор габілітований, професор Вроцлавського університету, науковий керівник конференції) «Репрезентація публічного простору в європейських містах у 19 ст.». Виступ професорки очікувано задав тон ходу конференції, адже так чи інакше, багато доповідачів апелювали до її тез. Так, професорка Заблоцька-Кос на прикладі низки міст Європи (і Центральної, і Східної) проілюструвала основні тренди розвитку містобудування та формування міського публічного простору. Мова йде про секуляризацію, дефортифікацію, а також надання старим місцям нових значень, що надавало містам модернізаційних імпульсів.
Доктор габілітований, професор Технічного університету в Берліні Рафал Макала (dr hab. Rafał Makała) своїм виступом («Національні памʼятники в міському просторі Центральної Європи в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.») відкрив дискусію про ступінь співвідношення універсалізму та національної ідеї в памʼятниках та архітектурі загалом.
Виступ професора Рафала Макали
Третя доповідь вступної панелі стосувалась радше окремого випадку, аніж загальної тенденції. Доктор габілітований, професор з університету Лодзі Кшиштоф Стефанський (Krzysztof Stefański) намагався відповісти на питання – чи має Лодзь центр. Так, професор Стефанський висвітлив історію кількох просторів у Лодзі від початку ХІХ ст. і до сьогодення, показавши, що проблема таки досі існує. Жодне місце не може досі вповні називатись центром міста і цілком імовірно, що майбутнє принесе зміни для жителів цього міста.
Наступні 3 доповіді були поєднані в панель «Народ та репрезентація». Назва говорить сама за себе – яким чином нації (бездержавні в ХІХ ст.) репрезентували себе (чи намагались репрезентувати) в публічному просторі. Доповідачі торкнулись кейсів Будапешту (доктор габалітований, професор Мацей Яновський (Maciej Janowski), Києва (доктор Тетяна Водотика), Осієку та Загребу (доктор Мацей Фальськи (Maciej Falski).
Виступ доктора Фальськи
Третя панель – «Утворення сучасного публічного простору» – була найчисленнішою і зайняла найбільше часу (дві сесії), розтягнувшись на два дні конференції. Три з девʼяти доповідей стосувались Кракова. Особливо цікавою видалась доповідь доктора Ханни Козіньської-Віт ( Hanna Kozińska-Wit) про довгу і часом інтеграцію передмістя Кракова Казімежа та краківського середмістя, яка врешті спричинила серйозні видозміни в місті – появу променаду замість засипаної Старої Вісли. Річка була природною межею між частинами міста, але перетворилась (не лише через антропогенний вплив) у джерело постійних хвороб та неприємних запахів.
На межі досліджень публічного простору та міської екології також була тема виступу доктора Кінги Кіміц (Kinga Kimic), присвячений міським паркам. Доктор Кіміц показала широке тло функціонування парків не лише як нового типу публічних просторів, а й як середовища спілкування з природою та піклування про себе та своє здоровʼя.
У дещо несподіване русло зайшла дискусія після виступу доктора Емілії Жолковської (Emilia Ziółkowska), присвяченого аріхтектурно-урбанізаційним змінам площі Красинських у Варшаві після повстання 1830-1831 рр. Так, мова в результаті зайшла про співвідношення мотивів Вінсента Красинського щодо заснування бібліотеки Красинських – чи це було творення памʼятника собі та роду, чи радше меценатство.
В рамка четвертої панелі доповідачі висвітлювали, яким чином та які групи жителів міст заволодівали простором. Власне, назва говорить сама за себе – «Заволодіваючи публічним простором». Тут найбільш значущим видався виступ доктора Івони Дадей (Iwona Dadej). Доктор Дадей спробувала порівняти публічний простір Варшави та Берліну на переломі ХІХ – ХХ ст. та спосіб, в який простір (не) пристосовувався до руху жінок.
Остання панель була присвячена соціотопографії міста. Власне, три доповідача розглядали три кейси трансформації соціальної топографії міст. Це були кейси варшавської юридики Джеканка (доктор Моніка Нефф (Monika Neff) та публічного простору Гданська (доктор Софія Маціковська (Zofi a Maciakowska).
Загалом приємна та розкута атмосфера, що панувала на конференції, а також спосіб, в який було вирішено питання хронометражу (20 хв на доповідь та 20 хв на питання та відповіді) сприяли плідним дискусіям, а також неформальним комунікаціям учасників. Саме дискусії (більш чи менш жваві) практично після кожної доповіді виявились одним із найбільш надихаючих моментів.
Слід зазначити, що збірник матеріалів минулорічної конференції був представлений в рамках вступного слова організаторів. До наступної конференції, яка має відбутись за рік, планується видати збірник текстів. Цього разу авторам пропонують не просто подати покращені текти виступів, а при підготовці публікації врахувати зауваження та запитання, які лунали під час обговорення доповідей.
Ярмарок історичної книги у Варшаві
Одночасно з конференцією, і географічно близько (в Аркадах Кубіцького, на Замковій площі) проходив ярмарок історичної книги. У перерві між секційними засіданнями вдалось набратись вражень і там.
Перш за все, ярмарок (чи-то, калькуючи польську, тарги) – проходить вже 26 раз. Заявлено було біля 220 видавництв. Спектр літератури, поєднаної історичною тематикою, насправді вражає. Це і художня література, і дитяча, і фахова, і нон-фікшн, едиції джерел, подарункові видання. Не бракувало і супутньої продукції – чашки, ручки, диски з музикою чи фільмами, закладки, листівки, футболки (в тому числі, з гербом міжвоєнного Львова, наприклад). Кидалось у вічі засилля військово-історичної тематики, багато було людей біля стилізованої відповідним чином вітрин одного з видавництв, та й назв книжок відповідних було вдосталь. Купчились відвідувачі і біля стенду польського Інституту національної памʼяті. При всій повазі до тяжкої праці співробітників УІНП, масштаб діяльності та рівень охоплення поки непорівнювані. Дискусійне питання чи варто наслідувати і як наслідувати методи чи цілі польського інституту. Але, як на мене, масштаб видавничої діяльності та рівень охоплення, – те, до чого варто прагнути.
Стенд Польського інститут національної пам’яті
Так само варто прагнути естетизації наукової літератури. Академічний вміст не конче має супроводжуватись суворістю обкладинки та простотою дизайнерських рішень всередині книжки. Втім, зміни в цьому напрямку якраз помітні.
Цього року українського стенду не було (чого не скажеш про книги на українську тематику, яких було доволі), натомість були стенди Білоруського дому та організації польсько-російського порозуміння.
Конференція закінчилась запрошенням учасників до надсилання текстів для подальшої публікації в збірнику статей. Його планують видати під наступну конференцію, яка стане вже третьою. Сподіваємось, коло учасників надалі буде розширюватись, в тому числі за рахунок українських дослідників. Відвідати передріздвяну Варшаву – чом би й ні?
Тетяна Водотика, кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України. Коло наукових зацікавлень – міська історія, бізнес-історія, економічна історія