Музей Акрополя (Афіни)
Музей Акрополя
27 серпня – 3 вересня 2017 мені пощастило відвідати десять музеїв у Салоніках та Афінах (Греція) у рамках проекту EUNIC-Україна «Формування концепції історичного музею» 1, який є частиною «Museum meetings. Support for the renovation of history museums»2. Хоча Греція та Україна знаходяться на відстані лише двох годин льоту і сповідують християнство східного обряду, вони «проживали» минуле в різному культурному та політичному ландшафті (понад три століття Греція знаходилася у складі Османської імперії). Поєднує країни необхідність «дати раду» своєму імперському спадку, а також пошук власної ідентичності у новій Європі. Країни пов’язані і важливим історичним сюжетом: в Одесі діяло грецьке таємне товариство «Філікі Етерія», яке організувало повстання 1821 року в Яссах проти османського панування в Греції. Повстання було придушене, однак це стало поштовхом до початку боротьби вже на території Греції.
Греція має схожі до України труднощі у музейній справі з огляду на економічну кризу, але навіть в умовах обмеженості ресурсів Греція змогла більш ефективно організувати музейну діяльність, зокрема оптимізувавши управління і розширивши свободу музеїв. В українському публічному просторі досвід держав ЄС у музейній сфері часто подається як зразковий, але варто розглядати систему в комплексі з її перевагами і недоліками, а не тільки окремі найбільш вдалі та відомі музейні проекти. Саме це дозволила зробити програма мого візиту, яка охопила найбільш цікаві та різноманітні музеї (як за тематикою, так і формою власності). У цьому короткому огляді я викладу найбільш важливі, на мій погляд, аспекти роботи грецьких музеїв, те, що може бути корисним в українському контексті.
Відкритість і прозорість діяльності
Інформація про музейні проекти, структуру і, головне, колекцію розміщена на сайтах музею. Музеї не анонімні, вони мають своїх керівників, які «промовляють» до відвідувачів через вітальні тексти, та співробітників, контакти яких є на сайті. Кожен музей намагається презентувати себе, розповісти, що відрізняє його від інших музеїв, і чим цікава саме його колекція. Веб-сайт виконує не лише функцію інформування, але й служить платформою для комунікації з відвідувачами та дає доступ до колекції, зокрема для науковців з інших інституцій. Водночас не було помічено зв’язку між відкритістю фондів і зменшенням кількості відвідувачів, що часто є аргументом українських музейників за збереження закритості фондів.
Поширеною практикою грецьких музеїв, яка, на жаль, не має належного розповсюдження в українських, є надання детальної інформації про формування колекції, осіб, які пожертвували свої приватні колекції музею. Грецькі музеї досить відкрито розповідають про історію вивезення археологічних знахідок з Греції (та їх часткового повернення), представляючи ці сюжети не як пограбування Греції, а як складову того історичного періоду, коли вони відбулися. Яскравий приклад подібного підходу - музей Акрополя. У Греції також існує практика «друзів музею», коли люди щорічно роблять внесок на розвиток музею, а музей, на знак вдячності, запрошує їх на свої заходи.
Музей Бенакі (Афіни)
Організація освітньої роботи
Економічна криза суттєво вплинула на цю та інші складові діяльності музеїв (часто музеї замість масштабних виставок зосереджуються на менш витратних проектах – виставках ікон, фотографій, карт). Через скорочення персоналу музеї відмовилися від проведення традиційних екскурсій (в Україні вони продовжують бути основною формою роботи з відвідувачами), зважаючи на високу вартість утримання штату екскурсоводів. Крім того, музеї дійшли висновку, що оглядові екскурсії для школярів мають низьку ефективність. Натомість музеї пропонують освітні програми для шкіл з акцентом на певній темі, що включають лекційну та інтерактивну частини. Важливо, що музей залучає до імплементації програм і вчителів, забезпечуючи їх методичними та інформаційними матеріалами (часто ці матеріали є у вільному доступі на сайті установи). Таким чином, отримавши необхідну підготовку, вчителі можуть самостійно працювати з дітьми, спочатку в класі, а потім і в музеї, використовуючи зокрема репліки експонатів. Плата за участь в таких програмах різна: в одних музеях це безкоштовно, інші беруть 1-3 євро з дитини. Часто ці кошти йдуть на виготовлення матеріалів для цих же освітніх програм. В Україні також доцільніше кошти від «єдиного вхідного квитка для шкільних груп» (який мають багато музеїв) спрямовувати саме на виготовлення і розповсюдження освітніх матеріалів. Іншим категоріям відвідувачів музеї пропонують лекторії або інші заходи, зокрема у співпраці з театральними колективами. Наприклад, у музеї Бенакі поєднали презентацію експонату з фрагментом тематично підібраної вистави. Надзвичайно важливим є наявність у музею окремої зали для проведення культурних заходів, а також бібліотеки.
Музей Бенакі (Афіни)
Внутрішня логіка експозиції
Певною мірою Україну та Грецію об’єднує той факт, що їхнє давнє минуле більш туристично затребуване, ніж пізніші періоди. Для України це період Київської Русі, а для Греції - античності. Туристів найбільше приваблюють саме грецькі археологічні музеї, перше місце серед яких займає Музей Акрополя. Адміністрація музею навіть змушена була заборонити фотографування в окремих залах через наплив відвідувачів. Музей чудово вписується в навколишній ландшафт, не змінюючи його і не відволікаючи увагу від головного об’єкту показу – археологічної спадщини Акрополя. Галереї зі скла дозволяють вільно споглядати Парфенон, а скляна підлога – давніші архітектурні пласти.
Музей візантійської культури (Салоніки)
Інші музеї зосереджуються не так на представленні унікального/рідкісного артефакту, як на передачі певного історичного досвіду, тому вони цікаві, перш за все, грекам. Наприклад, Національний історичний музей має експозицію типову для національного музею, розповідаючи про боротьбу Греції за незалежність і процес державотворення. Логіка представлення національного руху визначає підбір експонатів і організовує історичний наратив, звісно, можна дискутувати з приводу відсутності у цьому наративі досвіду «інших», однак експозиція відповідає фокусу музею. Іншим прикладом є Музей візантійської культури в Салоніках, описи до залів якого дозволяють зрозуміти сенси, закладені творцями експозиції, а у підсумку - значення візантійської культури для регіону.
Музей «Asia Minor Hellenism Filio Chaidemenou Athens»
Музей як місце пам’яті спільноти
Музей «Asia Minor Hellenism Filio Chaidemenou Athens» був створений у 2007 в кварталі Нова Філадельфія, де мешкають нащадки греків, примусово переселених з Анатолії в 1920-х. Цей заклад є культурним і комунікаційним осередком спільноти, відсутність написів англійською мовою лише підтверджує той факт, що існує він, передусім, для грецьких громадян. Експозиція цього невеликого музею надзвичайно вдало побудована – фотографії та речі переселенців поєднано з їхніми відеорозповідями, такий підхід олюднює історію і викликає емоційний відгук. Розповідь починається з роз’яснення відмінностей між історією і пам’яттю, а закінчується такими сучасними поняттями як біженець. Слід відзначити, що вхід до цього музею безкоштовний, так само як і численні культурні заходи, які в ньому проводяться.
Європейське музейне середовище у переважній більшості вже давно відмовилося від сприйняття музею як об’єктивного інтерпретатора історії. Музеї виступають медіаторами у комунікації з минулим, приймаючи суб’єктивність своїх знань про минуле, вони намагаються не так відтворити канву історичних подій, як представити зв’язок людини з історичним середовищем. Відповідно і серед виставкових проектів найбільш цікавими є міждисциплінарні, які націлені на розкриття певної теми-проблеми, а не представляють наративну розповідь про певну подію чи особу, приурочену до певної річниці чи пам’ятної дати. Наприклад, виставка з історії світла та світильників, модернізації та забудови Салонік в ХХ ст., виставка «Особа і знаряддя праці», яка відображає зв'язок індивіда зі його професією через знаряддя праці.
Найбільш проблемною для Греції залишається тема Другої світової війни та післявоєнного розвитку країни. Пам'ять про громадянську війну продовжує розділяти грецьке суспільство. Ускладнює порозуміння той факт, що зараз при владі перебувають представники лівих сил, які доволі позитивно ставляться до комуністичної ідеології. Для недопущення використання історії в політичних цілях Національний історичний музей в Афінах, наприклад, уникає будь-яких дій з реорганізації своєї постійної експозиції, зосередивши увагу на тематичних виставках. Це, з одного боку, обмежує можливість появи певних ідеологічних проектів, але, з іншого, не відбувається «проробка» минулого.
Головною перешкодою до інтеграції України в європейське музейне товариство залишається мовний бар’єр. Незнання англійської унеможливлює комунікацію з іноземними колегами, створення спільних проектів і участь в освітніх програмах, зокрема у сфері управління спадщиною (наприклад, ті, які проводять «The Heritage Management Organization»). Натомість, у Греції, де туристична галузь є однією з головних сфер, англійська мова є надзвичайно поширеною. Серед інших важливих моментів слід виділити наявність якісного систематичного планування роботи. Йдеться про планування як про базовий принцип функціонування музею, а не лише як про виконання необхідної формальності та складову звітності перед вищим керівництвом. Важливим є також розширення автономності та самостійності музеїв, переосмислення відносин з владою та з освітнім сектором. Оптимізація управління культурною сферою і музеями зокрема дозволить зменшити управлінський апарат, а оптимізація роботи, впровадження нових технологій дозволять скоротити технічний персонал музею, а отже вивільнити ресурси для здійснення якісних музейних проектів. Перевагою України є те, що інтерес до історії серед українців надзвичайно високий, а отже музейні проекти матимуть успіх.
17-18 жовтня 2017 року у Харкові відбулася підсумкова конференція за результатами подорожей українських музейників до країн Європи3. Хоча від початку ставилася ціль (винесена в назву) не всі учасники однаково зрозуміли, що від них вимагається. Інколи вони фокусувалися на художніх та/чи етнографічних музеях, які, звісно, можуть бути включені до аналізу, але не можуть визначати його.
Основним висновком зі зустрічі може бути те, що музей, в якому представлена історія країни, так званий національний музей, є анахронізмом, а в українському випадку ще і виразним спадком радянської доби. Якщо такі проекти і виникають в Європі, наприклад Музей історії Франції, ідею якого в 2009 році запропонував Ніколя Саркозі, вони є виразними ідеологічними проектами з формування і підтримання певної ідентичності. Вихід натомість у створенні історичних музеїв, які представляють пам'ять про певну подію чи особу, і які водночас є міждисциплінарними, у тому сенсі, що вони не лише відтворюють історичну хронологію, а й історичне середовище, в якому жила особа чи відбулася подія. Такий підхід є протилежним до традиції, яка склалася в Україні, коли музеї постійно «наздоганяють» сучасність і доповнюють основну експозицію подіями недавнього минулого та фотографіями очільників держави.
Національний художній музей «Проект Енеїда»
Також під час обговорення у Харкові стало помітно, що музейні працівники залишаються у полоні звичних тем при створенні виставок, а вимога актуальності виставкових проектів плутається з політизованістю теми. Громадянам країни буде цікава не лише чергова виставка про героїв Української повстанської армії чи Української Народної Республіки, а також захід «до Дня Українського козацтва». Прикладом цього є виставка Центру міської історії Центрально-Східної Європи «Дім: століття змін» чи спільна виставка Національного художнього музею та арт-центра Павла Гудімова «Я Галерея» «Проект Енеїда». В Україні бракує якісних музейних проектів, а ті, що є, не отримують заслуженого визнання.
Загалом музейники є продуктами тих установ, де вони працюють (автор есе не є винятком), а тому вони перейняли багато з практик і способів мислення своїх інституцій. Водночас представники молодого музейного середовища демонструють спроби вийти за рамки звичних схем. Бажання до змін і усвідомлення проблеми існує, питання в тому, наскільки такі молоді спеціалісти долучені до процесу прийняття рішень і управління у «рідних стінах», наразі відповідь не втішна.
Гайдай Олександра, к.і.н., провідний науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи Музею історії міста Києва
1. А саме: Музей візантійської культури, Етнографічний музей Македонії, Музей грецького народного мистецтва, Національний музей сучасного мистецтва, Музей Акрополя, Національний історичний музей, Музей «Asia Minor Hellenism Filio Chaidemenou», Музей Банакі, Археологічний музей у Салоніках і Афінах.
2. Проект здійснюється спільно the British Council in Ukraine, the Goethe-Institute Ukraine, the French Institute in Ukraine, the Branch of the Hellenic Foundation for Culture, the Italian Cultural Istitute in Kyiv, the Czech Center in Kyiv, the Austrian Cultural Forum in Kyiv, the Polish Institute in Kyiv, supported by the EUNIC Cluster fund.
3. Німеччина, Австрія, Франція, Велика Британія, Греція, Італія, Польща, Чехія.