6-7 листопада в саксонському місті Лейпцигу (Німеччина) відбулась міжнародна Міждисциплінарна конференція/симпозіум «Само-позиціонування східноєвропейських спільнот у глобальних відносинах - концепції простору та самопрезентації у шкільних підручниках» (Self-Positioning of Eastern European Societies in Global Relations – Conceptions of Space and Self-Presentations in School Textbooks), організована EEGA (The Leibniz Science Campus «Eastern Europe – Global Area»). В роботі симпозіуму взяли участь як доповідачі з України, так і українські дослідники, що проходять стажування та працюють в Німеччині.

Як позиціонує себе ця наукова ініціатива: EEGA «прагне до розробки нових дослідницьких перспектив у Східній Європі, залученні до обміну знаннями в регіоні з зацікавленими сторонами та заохочення молодих дослідників».

Симпозіум мав на меті визначити, як позиціонування країн Східної Європи співвідноситься із національною/колективною ідентичністю. Ті ідентичності знаходяться у постійному вжитку, відтворюються, суперечать та коригуються. «У цьому плані історія, географія, вища освіта, шкільні навчальні програми дають цікаве уявлення про (національне) само-позиціонування» - було зазначено в резюме.

Сам формат роботи Кампусу EEGA вражає масштабністю – дослідники з Греції, Швеції, України, Польщі, Угорщини, Росії та Румунії були запрошені на захід, що обумовило достатньо високий рівень дискусії після доповідей.

Коротко про місце проведення

Музей Битви народів Лейпциг

Лейпциг (або Ліпськ, як його звуть поляки і чехи) – визначний науковий та культурний центр Саксонії. Передусім відомий в історії «Битвою народів» у жовтні 1813 року, коли півмільйона вояків зійшлися в вирішальному змаганні європейських імператорів. Кульмінація наполеонівських війн менш відома за Ватерлоо, але безумовно визначніша. «Вітчизняного історика» зацікавить участь козацьких полків у знаменній битві, роль Лейпцига в східно-європейській торгівлі від 15 століття, видавнича діяльність Брокгауза у 19 столітті. Символами видатної наукової та культурної місії німецького міста є такі постаті, як Готфрід Вільгельм Лейбніц, Йоганн Себастьян Бах та Фелікс Мендельсон-Бартольді. На погляд пересічного українця, є кілька особливих рис сучасного міста – велосипедизація, високий рівень долі громадського транспорту (який вражає можливостями і водночас цінами – з аеропорту до центру за 15 хвилин на потязі за майже 5 євро). Історичне ядро міста невелике, мабуть трохи більше за львівське середмістя, і набагато гірше збережений центр – далися взнаки бомбардування та бої 1944-1945.

Перша частина доповідей: Зовнішнє та Само-позиціонування в Глобалізаційних Процесах

Стефані Злох (Брауншвейг), Тамас Харді (Tamas Hárdi) і Андреа Міклошне-Задар (Будапешт), Руне Брандт-Ларсен (Лунд) відзначили вагу міграційних процесів, само-позиціонування громадян восьми центрально-європейських країн та роль спільного минулого у формуванні контенту шкільних підручників з географії та історії.

Шведський дослідник Руне Брандт-Ларсен проаналізував підручники східноєвропейських держав, території яких входили до складу Речі Посполитої, з метою визначення того, як використовується спільне минуле і яку роль сьогоднішній контекст відіграє у формуванні іміджу минулого. Головний висновок дослідника – історичні наративи тісно пов'язані з контекстом (політичним порядком денним), у якому вони формуються.

Стефан Злох з Брауншвейгу відзначив роль міграційних процесів в дискусіях щодо ідентичності народів Східної Європи з кінця 20-х років ХХ століття. Науковці та політики часто концентрувалися на історичній проблемі вимушеної міграції під час та після Другої світової війни. Цей розділ у європейській історії також є невід'ємною частиною підручників. Застосувавши порівняльний аналіз польських, чеських та російських підручників з географії та історії з 1990-х років до наших днів, дослідник зробив загальний висновок, що самоідентифікація в глобальному світі напряму впливає на інтерпретацію міграційних процесів та просторову концепцію подачі матеріалу.

Тамас Харді та Андреа Міклошне-Задар представили результати досліджень, проведених з 2012 по 2015 рр. дослідницькою групою Інституту регіональних досліджень CERS. Метою опитувань було зрозуміти просторові уявлення студентів та їх формуючі фактори в Угорщині та восьми сусідніх країнах (Австрія, Словаччина, Україна, Румунія, Сербія, Хорватія та Словенія). Результати опитування продемонстрували кардинальні відмінності між відповідями у деяких державах щодо формування понять Центральної Європи, Східної Європи та Балкан. Заклади освіти, засоби масової інформації, публічний дискурс, а також індивідуальний досвід та економічна доцільність на думку вчених відіграли значну роль у розвитку таких уявлень. Відзначено і часову трансформацію уявлень, що дозволяє говорити про дрейф ідентичносте й, а не лише про стале позиціонування.

У ході обговорення доповідей, назагал фактографічних, що фіксують реальність, проте в цілому без намагання концептуалізувати тенденції, було зазначено німецькими колегами декілька проблем. Зокрема, термінологічні розбіжності (відсутність критеріїв визначення приналежності до європейських макро-регіонів зокрема), обмеженість досліджуваної бази (окремі групи без репрезентативності, окремі підручники без аналізу процесу їх написання) не дали можливості визначити в першій частині спільного базису для розуміння загальних тенденцій розвитку глобалізаційних процесів на Сході Європи. Проте, сам факт міждисциплінарної (наразі, історико-географічної та соціологічної) дискусії став важливим кроком до визначення міждисциплінарного ж підходу до аналізу зібраних даних. Особисто авторові повідомлення здалося, що глобалізаційні процеси не були взагалі враховані доповідачами під час написання тез, натомість вони перебували в полоні інтерпретаційного дискурсу, продиктованого досліджуваними джерелами.

Друга частина доповідей: Само-презентація в шкільних підручниках

Петер Баголі Сімо (Берлін), Володимир Полторак (Одеса) та Світлана Потапенко (Київ) зосередились на освітніх засобах підтримування ідентичності і її коригування.

Румунські підручники, на думку П.Б.Сімо, концептуалізують місію країни як західно-європейського репрезентанта на сході. Це, на думку дослідника, створює образ цивілізаторської місії румунського народу, а отже обґрунтовує виключне становище країни в регіоні. Зміни акцентів у викладанні географії в Румунії за останні два десятиліття демонструють вражаючий дрейф уявлень про місце країни в світі в напрямі Схід-Захід, навіть на шкоду регіональному позиціонуванню. Щоправда, попередня сесія показала, що фіксація в підручнику не напряму пов’язана із сформованим уявленням (це демонструють, зокрема, соціологічні опитування).

Продовжуючи тему концептуалізації кордону національного простору, В.Полторак відзначив, що шкільні історичні атласи нижньо-дунайських країн використовують для цього географічні об’єкти, зокрема Дунай .Культура та історія Нижнього Дунаю представлені в національних програмах з історії України, Молдови, Румунії, Болгарії та Росії (що опосередковано впливає на викладання історії в середніх школах невизнаної Придністровської Молдавської Республіки). Географічний регіон є перспективною ланкою транскордонних зв'язків. Проте серед місцевих учнів немає цілісної та концептуальної картини минулого та сучасності сусідніх народів. З національної точки зору, цілісність національного історичного наративу простежується, але на периферії, у таких областях, як Нижній Дунай, місцеві учні отримують фрагментарні та часто суперечливі знання з історії. Ще більше суперечностей при порівнянні навчальних матеріалів сусідніх країн. Закладені в свідомість румунів та українців взаємні історично обґрунтовані претензії на нижньо-дунайські терени з огляду на політичний дрейф Молдови у найближчому майбутньому будуть гальмувати глобалізаційні процеси в регіоні, продовжуючи тенденцію обережного та навіть оборонного ставлення до сусіда. Один з організаторів Себастьян Ленц уточнив, як спеціаліст із географії, що безумовно навчальну карту слід сприймати не тільки з точки зору «правдивості» (адекватності) історичному процесу, проте й як окрему технологію формування ідентичності та її підтримки. І тут відступити від прийнятих стереотипних уявлень, від узагальнень та спрощень – а, отже, розбіжностей в різних національних традиціях – буде дуже важко. Європеїзація як прояв глобалізації, є паралельним до національного освітнього процесу дискурсом, який якщо й потрапляє до навчальних курсів, то крізь призму актуальних політичних інтересів.

 Виступ Світлани Потапенко

Українські шкільні підручники визначають, на думку Світлани Потапенко, 16-18 століття як «Золотий вік» Козацької України. Дослідниця проаналізувала образ козацтва та козацького часу історії України (упродовж XVI-XVIII століть) в поточному навчальному плані та підручниках для українських шкіл. Козацький період, підкреслила Світлана, є ексклюзивним, оскільки козацтву вдалося створити/відновити державу. Жоден інший подібний історичний аналог не спромігся цього. В обговоренні німецькі колеги підкреслили назагал романтичне сприйняття козацтва в Європі і, викликавши здивування українських істориків, продемонстрували уявлення про спільність українського та російського козацтва (причому останнє стереотипно пов’язується із закордонними походами російської армії). Місце уявлень про козацький період в оформленні ставлення до глобалізації визначити, на думку автора цього огляду, дуже важко, передовсім з огляду на успадкований від радянської системи освіти антиполонізм та антитюркізм. Саме висвітлення становлення, розквіту та кризи «Козацької України» закладають підвалини песимістичного уявлення про вороже оточення. Натомість взаємовпливи та культурні зв’язки, економічна співпраця доби ранньо-модерної глобалізації перебувають на периферії уваги учнів.

Третя частина: Концепції Простору

Петер Балог (Будапешт), Олександр Забірко (Мюнстер) та Йорг Стаделбауер (Фрайбург) занурились в методологічні глибини процесів формування навчальних програм.

Дослідник з Будапешту проаналізував просторові поняття у шкільних підручниках Угорщини. Це частина більш широкого проекту Петера Балога. Угорщина є країною, яка протягом останніх років активно змінює свою роль у європейському та глобальному контексті. Сувора однорідність матеріалу підручників з географії в епоху державного соціалізму передувала маркетизації та урізноманітненню концепцій підручників у 1990-х і 2000-х роках. Останні роки знову стали свідченням концентрації ринку в руках декількох відібраних національних видавців, хоча досі для педагогів є певний простір щодо включення матеріалів поза межами обов'язкового національного навчального плану.

Йорг Штадєлбауер розповів про ініціативу інституту Георга Еккера 1980-х років двосторонніх дискусій щодо підручників між радянськими та німецькими експертами з географії. Вони мали на меті, в контексті всебічного аналізу навчальних програм та підручників, розробити пропозиції щодо вдосконалення навчального процесу. Обидві сторони домовились про принципи розвитку навчального посібника, що інша країна не повинна бути представлена дискримінаційно, але позитивно та реалістично.

Виступ Олександра Забірка

Олександр Забірко в своїй доповіді представив порівняльне дослідження українських підручників з історії держави і права. Основна увага була приділена вивченню семи найяскравіших підручників з історії держави та права України, опублікованих з 2000 року за рекомендацією Міністерства освіти і науки України, що використовуються як стандартні курси лекцій на юридичні факультети вищих навчальних закладів. Велику увагу приділяючи державі, сучасна українська вища юридична освіта не сприймає визначної ролі європейського права, його впливів на Україну протягом тисячоліття. Олександр, врешті, задає дискусійне питання: чи історичний аналіз обмежений рівнем правової догми, чи може автор підручника дозволити собі виходити з того, що історія права є частиною більшої області історії культури та ідей?

Українська делегація на конференції "Self-Positioning of Eastern European Societies in Global Relations: Conceptions of Space and Self-Presentations in School Textbooks": Олександр Полянічев, Олександр Забірко, Світлана Потапенко, Володимир Полторак, Ігор Лиман

Отже, третя частина дискусії визначила, що простори «Історичної Угорщини» (Карпатського басейну) є назагал територією вивчення минулого Угорщини сучасної, спеціальний курс історії держави і права України розглядає простір в постійній політико-адміністративній динаміці, проте ігнорує інтелектуальну історію та культурологію, а радянсько-німецький діалог 1980-х років мав в основі принцип «Кажи або добре, або нічого».

По завершенню третьої частини доповідей було в форматі вільного виступу підсумовано результати. Передусім, червоною ниткою крізь майже усі доповіді проходить проблема прикордоння між національними ареалами. Географія в деяких країнах тут слідує за історією (як от в Угорщині, де Карпатський регіон втричі більший за сучасну країну вивчається в географії як єдиний фізико-географічний простір), чи історія слідує за географією (як у випадку з Україною та частково Румунією), чи вони тісно між собою переплетені (історія та географія Польщі з претензіями на східні креси водночас із кресами західними). Історичні кордони як прецедент сприймаються у більшості східноєвропейських та центральноєвропейських країн. Це становить загрозу для міжнародних відносин. Відсутність двосторонніх діалогів поглиблює наявну прірву між освітніми системами, водночас гальмуючи європеїзацію означених країн. Німецькі вчені з подивом відзначили аналогічність сучасних тенденцій у Східній Європі із тенденціями сторічної давнини в Європі Західній. Тоді такі «історичні битви народів» зробили Першу Світову війну неминучою, продиктувавши сценарій і народам, і їхнім урядам.

Росія між Заходом і Сходом

У межах симпозіуму окрім виступів гостей-доповідачів відбулись також два заходи – лекція професора Ніколауса Катцера «Граючи на Захід і Схід: само-позиціонування Росії і шкільних підручниках та суспільній історії», а також відкрите інтерв’ювання цього ж шановного науковця доктором Стефі Марунг «Між Північноатлантичною та Північною частиною Тихого океану - роль Росії як посередника в Європі та Азії». Обидва заходи, на відміну від англомовності самої конференції, відбулись німецькою мовою, передусім з огляду на суспільну вагу проблематики. Професор Н. Катцер – від 2010 року директор Німецького історичного інституту в Москві – торкнувся в обох своїх промовах традиційних засад російської історичної освіти та актуальних тенденцій, зокрема збільшення ваги висвітлення зв’язків із Китаєм і Азією в цілому в російській школі. Його цікавить соціальна система та суспільні зміни в умовах війн і революцій, а також сучасні наука та технології в Росії. Катцер визнав складнощі в реалізації його місії транскордонного посередника та одночасно історика, але він керується внутрішньою переконаністю: "Як історик я хотів би зберегти інтерес до історії. Кожне покоління і кожна людина повинні знову і знову відчувати велику зацікавленість у секретах минулих часів, які ставлять під сумнів формування та трансформації культур та країн ».

Назагал висновки з роботи конференції підсумував в своїй післямові Себастьян Ленц, зазначивши переважання герменевтичного методу дослідження, разом із поважною практичністю недооціненого конструктивістського. Вивчення механізмів формування образів окремого та спільного минулого, на думку вченого, є перспективою наступних заходів даного дослідницького напряму. Вже найближчим часом буде опубліковано стислий огляд доповідей, заплановано видання спеціальної збірки статей за матеріалами симпозіуму.

Підсумовуючи, слід відзначити продуктивність міждисциплінарного підходу, проте сам симпозіум показав відсутність точок перетину інтересів географів та істориків різних країн. Напрацювання спільного методичного та методологічного апарату – ще попереду. Більшість доповідей виглядали як лекції (деякі доповідачі навіть обмовлялись, називаючи так свої промови), дискусії не вийшло з огляду на відсутність платформи та спільної сформульованої проблеми. Як на мене, ця проблема очевидна – поглиблення вже призабутих конфліктів пам’яті між народами Східної Європи є результатом в тому числі діючих шкільних програм з історії та географії. Європерспективи регіону потрапили в пастку взаємних претензій національних наративів. Пошук точок перетину та перевірений часом принцип «Або добре, або нічого про сусіда» - теми для діалогів в майбутньому.

Володимир Полторак, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Одеського національного університету імені І.І.Мечникова. Коло інтересів: історія козацтва 17-19 століть, інтелектуальна історія, туристичне краєзнавство.