Це той випадок, коли Редакція не поділяє думки Автора, особливо в сенсі переходів на особистіть опонента. Разом з тим, наш портал є майданчиком для дискусії доступним для усіх учасників обговорення. На жаль, рівень дискусії не завжди тішить, однак такі тексти теж є підставою для висновків, у тому числі й про загальний рівень української гуманітаристики... Текст подаємо в авторській редакції.
З повагою, Редакція historians.in.ua
Пан Геннадій Єфименко обурливо розписував результати чужого дослідження і «знайшов» проблему там, де її немає. Зважаючи на те, що є й такі, хто читає емоційні пасквілі співробітника Інституту історії України НАН України, слід відповісти.
Надаю посилання на автентичний текст статті: https://www.inter-nauka.com/uploads/public/15457280431401.pdf
Щодо суті (без суті), то мені відомі причини помилкового розміщення в режимі PDF під виглядом статті, старого, ще студентсько-аспірантських часів матеріалу. Саме на цей матеріал так демонстративно відреагував пан Геннадій, хоча міг зателефонувати на кафедру і висловити свої зауваження. Отже, справжній текст, розміщений у Міжнародному науковому журналі «Інтернаука» у вищезазначеному посиланні.
Усі постанови ЦК КП(б)У мали декларативний характер, для друку як у наукових виданнях так і у засобах масової інформації. Повні тексти з різних причин ніколи не стануть відомі науковій громадськості. Якщо пан Геннадій цього не розуміє, розробляючи тему «Голодомору», то це його недолік. Щодо зауваження про відсутність рішень вищих партійних і радянських органів про вилучення всіх продуктів харчування, то проінформую пана Геннадія та апологетів пострадянської історичної науки, що я посилався на існуючу Постанову Апеляційного суду м. Києва у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні 1932–1933 рр. від 13 січня 2010 р. Якщо це не привід для посилання у науковій статті, то раджу пану старшому науковому співробітнику відкрито заявити про свою приналежність до «донбаської» «школи» «досліджень» історії України. Для дійсно професійного зростання варто почитати матеріали суду і джерела такого рішення Суду. У автентичній статті є відповідне посилання.
Так, слід визнати, що аспект штучного голоду українців як прояву національної політики комуністичного режиму СРСР не має повного розкриття, однак, у майбутній колективній монографії він набуде повного обґрунтування.
Щодо виокремлення фрази про «дві третини» етнічних українців сільського населення як злочинного факту недостовірної інформації: малося на увазі не точні статистичні дані на основі всім відомого перепису 1926 р., а загальний стан етнічної складової сільського населення території України, тобто, як «фон» для пояснення свідомого і цілеспрямованого фізичного винищення комуністичним режимом українців. У сучасній етнологічній науці є постулат, що моноетнічною країною є та, де частка державоформуючого етносу в абсолютній кількості населення складає більше 65%. До чого тут неуцтво, навчений пане Геннадій?
Ну а далі «бла, бла» від старшого наукового, який просто демонструє не лише зневагу і зверхність, але й поверховий аналіз навіть тієї, невідповідної тексту автентичної статті, матеріалу в режимі PDF. Але «ідея» і причини нахабного Геннадія Єфименка нам зрозумілі, проте це знаходиться за межами об’єктивної дискусії і науки. Пострадянське бачення Голодомору 1932–1933 рр. та даних про кількісні показники смертності через Голодомор-геноцид все одно будуть на «периферії» української історичної науки, і це, незважаючи на ще присутній радянський дух та потужні зовнішні впливи.
Але, мабуть, досліднику національно-культурної політики ВКП(б) щодо радянської України у 1930-х років, старої, заїждженої теми з радянських часів, видніше!
Андрій Телегуз – кандидат історичних наук, доцент кафедри етнології та краєзнавства Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.