Нещодавно академічну спільноту збурила неналежної якості дисертаційна робота про Стародавній Єгипет. У мене ж виникло питання щодо особливостей вивчення історії давнього часу в українських вишах. Можна погодитися, що ціллю університетських курсів є ознайомлення з історією періоду, але з огляду на брак часу і безмежність матеріалу таке викладання має суто інформативний характер. При цьому гострою залишається проблема доступу до іноземної наукової літератури з цієї теми. Вітчизняні ж видання зазвичай мають вигляд енциклопедій, які відповідають на питання «що? де? коли?, можливо ще «як?», але ніколи «чому?».

    Завчені історичні факти швидко стираються з пам’яті, і у підсумку маємо досить спрощене уявлення про «життя та смерть» у давні часи. Постає прагматичне питання, чи взагалі потрібні глибокі знання з історії, наприклад, Стародавнього Єгипту. Можливо, ні. А як щодо Римської держави? Більшість наших уявлень про владу, громадянство, державу, розкіш, красу, героїзм, доблесть, законодавство, політику були вироблені у діалозі з римлянами та їхнім спадком. Тому вивчення Риму - це також спроба зрозуміти власну культуру, основ Західної цивілізації як такої. Образи Риму досі «переслідують» нас, навіть якщо ми це не завжди помічаємо. Наведу приклад з радянського часу. У Мистецькому Арсеналі нещодавно відкрилася виставка «Метрополіс», де було представлено проекти реконструкції Києва після Другої світової війни та різних меморіалів на увічнення важливих для радянської держави подій. Окрім утопічності, їх всіх об’єднувала орієнтація на римський стиль. До римського спадку звертаються у промовах, у театрі та кіно, проте наскільки ми розуміємо його місце і роль у сьогоденні?

    Для мене відкриття історії Риму почалося з книги професорки Кембриджського університету Мері Бiрд «S.P.Q.R.: A History of Ancient Rome», 2015 року. Латинська абревіатура «S.P.Q.R.» (в минулому її зображали на штандартах римських легіонів, а зараз - у гербі міста Рим), розшифровується як Senatus Populus Que Romanus - «Сенат і народ Риму». Зайве говорити, що книга захопила мене з перших сторінок. Авторка вміє заінтригувати, а її розповідь побудована без звичних дидактики та детермінізму. Книга не претендує на визначення остаточної «історичної правди», і водночас не переказує звичних «байок», якими зазичай наповнені розповіді з давньої історії. Натомість, авторка розглядає різні версії подій та вказує на найбільш ймовірну, або ж на відсутність такої.

    На 536 сторінках проф. Бірд намагається  розповісти про тисячу років з історії Римської держави: від часів заснування міста до 212 року н. е., коли імператор Каракалла надав римське громадянство всьому вільному населенню, тим самим, кардинально змінивши імперію. Таким чином, крім питання впливу римської культури на Західну цивілізацію, у центрі уваги проф. Бірд процес розвитку невеликого поселення в центральній Італії у місто, яке підкорило величезні території в Європі та Азії. Вона шукає відповіді на питання: У чому виражалася належність до римської культури та римської держави до 212 року? Наскільки «римськими» були околиці, або ж навпаки, наскільки «варварськими»? Чи не надто ми залежимо від суджень римлян у своїх оцінках народів Європи?

Карикатура показує вплив римської влади на селян у провінції

У стародавньому Римі завоювання були способом утвердити свій статус та збагатитися. Переможець, тріумфально повернувшись до «вічного міста», отримував посаду і статус. Коли Цицерона призначили губернатором на Сицилії, він не втручався у місцеву політику, не намагався змінити систему управління. Він лише прагнув зібрати достатню суму податків і повернутися до Риму. Тоді посада звичайного римського сенатора цінувалася більше, ніж губернатора у провінції. Лише з часом ситуація змінилася, і губернатори стають частиною місцевої еліти, а не лише тимчасовими візитерами. Із внутрішньою трансформацією Римської держави, центральна влада дедалі більше починає втручатися у місцеві справи.

    Особливістю історії давнього часу є те, що найчастіше до нас доходять лише свідчення переможців, отже й їхня інтерпретація подій. Книга проф. Бірд починається зі знаменитого протистояння консула Цицерона з сенатором Каталіною 63 року. Цицерон використав свої ораторські здібності для закріплення образу Каталіни та його прибічників як змовників, ворогів республіки. Однак то був не просто конфлікт амбіцій, це був конфлікт людей різного походження з відмінними поглядами на державу. Цей епізод важливий ще й тим, що вперше в історії Риму вільних громадян стратили, до того без суду; до цього звичною практикою була висилка тих, хто провинився, за межі міста. Саме Цицерон виступив за найвищу міру покарання, тільки так, за його словами, можна було повністю усунути ту загрозу, яку становили «змовники» для республіки.

    Розуміння переходу від республіки до імперії, привідкриває завісу щодо ідеологічного контексту, який стояв за вбивством Юлія Цезаря; чому протягом століть у Римі було небезпечно висловлювати прихильність до змовників, які бажали зберегти залишки республіки та не допустити узурпації влади однією особою. Група осіб на чолі з Лонгіном і Брутом зрештою зазнала краху - Рим став імперією з імператором. Але саме імперія створила імператора, а не навпаки. Приєднання нових великих територій вимагало зміни попередньої системи управління.

    Чезаре Маккарі. «Цицерон викриває Катіліну» (1888)

Окремо проф. Бірд аналізує інститути влади, відносини між виборцем і політичним лідером, а також образ «державного мужа». Одразу згадується американський вислів «to be presidential», що означає наявність у лідера особливих якостей та стилю, який виділяє його серед інших. У Римі особа мала відповідати своїй посаді у поведінці та одязі. Також ще у часи Риму точилися дискусії про те, чи виборні особи мають безумовно підкорятися своїм виборцям, чи останні, обираючи їх, визнають авторитетність їхніх суджень над своїми.

    Яскраві образи та захоплюючі сюжети з історії Риму служили безмежним джерелом натхненням для митців наступних поколінь, а згодом кінематографу. Варто загадати хоча б картину Чезаре Маккарі 1888 року, яка стала уособленням викривальної промови Цицерона проти Каталіни у Сенаті. Хоча цей художній образ набув широкої популярності, як доводить проф. Бірд, він має мало спільного з реальними подіями. Цицерон не користувався такою вже великою підтримкою серед сенаторів, а Каталіна не був самотнім у своїх прагненнях. Або ж інший відомий сюжет з історії Стародавнього Риму – викрадення сабінянок. За легендою Ромул дозволив воїнам обрати дружин з-поміж сабінянок, навіть проти їхньої волі. Історик Лівій намагався виправдати дії римлян необхідністю збільшення населення Риму, інші ж підкреслювали, перш за все, жорстокість і насильство завойовників. Цей сюжет неодноразово відтворювався, зокрема у 1962 у розпал «кубинської ракетної кризи» Пабло Пікассо також звернувся до нього з метою відобразити гостроту та жорстокість протистояння, тему домінування сильнішого.

Пабло Пікассо. «Викрадення сабінянок» (1962)   

Вільям Шекспір на віки визначив інтерпретацію та сприйняття образів Антонія та Клеопатри. Завдяки його зусиллям їх кохання стало одним з найвідоміших в історії Заходу. А після виходу на екрани фільму «Клеопатра» в 1963 році, Елізабет Тейлор для багатьох стала уособленням образу єгипетської цариці. Хоча цей фільм не входить до топ-10 найкращих фільмів, присвячених періоду Римської імперії, за рейтингом IMDb. Натомість у рейтингу є фільм «Клеопатра» 1934 року, який має багато схожого у зображенні відносин Клеопатри з Цезарем і Антонієм з фільмом 1963 року. Інші фільми, які увійшли до списку, це: (Гладіатор (2000), Бен-Гур (1959), Спартак (1960), Юлій Цезар (1953), Камо грядеші? (1951), Всесвітня історія, частина 1 (1981), Хресне знамення (1932), Плащаниця (1953), Орел Дев’ятого легіону (2011). Харизматичні герої  з художніх творів, живопису та кінофільмів про Рим уособлюють для нас велич Римської держави, але наскільки знання про них корисне для розуміння Римської держави? Якщо говорити про історіописання загалом, то наскільки доцільно хронологічно ділити історію держави відповідно до біографій правителів. Саме на це звертає увагу проф. Бірд, і навіть стверджує, що для пізнього періоду історії Римської держави особа правителя мала невелике значення, адже вони діяли в рамках доволі усталеної системи. Особисті якості правителя (зокрема його божевільні вчинки та заяви) мало впливали на життя звичайних мешканців, “after all no horse was ever really made council”.

    Це лише неповний перелік сюжетів та проблем, які порушує проф. Мері Бірд у своїй книзі. Але крім аналізу конструювання наративу про минуле Риму, книга порушує проблему вивчення стародавнього минулого з огляду на обмеженість джерел. Написана у тісному взаємозв’язку з археологією, книга представляє своєму читачу найвідоміші археологічні знахідки з історії Римської держави. Важливо те, що візуальний матеріал у книзі не є ілюстрацією до розповіді, а її частиною, (об’єктом дослідження). Наприклад, проф. Бірд, аналізуючи традицію зображення правителя, зазначає, якщо вони зображені на бюстах з бородою, то ці бюсти відносяться до періоду після 117 року н.е.

    Книга проф. Мері Бірд «оживляє» давню історії, перетворюючи легенду на оповідь про реальних людей. Вона доводить, що давня історія не повинна зводитися до переліку цікавих об’єктів та осіб з туристичної брошури. Однак для подібного історіописання необхідне розуміння ідеологічних, світоглядних орієнтирів давніх суспільств, а також критичний підхід до джерел та, здавалось би, усталених істин.