Вимога скорочувати імена до ініціалів - дуже слушна, це вимога технічних характеристик і досконалостей, одне з мистецтв бюрократії та перевірок.
Старий професор, читаючи мою дисертацію, зупинився на цьому моменті, коли я завітав до нього з приводу оцінки. Він вирішив перевірити мене на історіографії, своєму університетському курсі. Радісно показуючи пальцем у текст, він cтавив прості питання: «От, Ви пишете О.Лазаревський, а як повністю звали цього історика?» - І я, уже ж далеко не студент, отетеріло відповідав – «Олександр Матвійович Лазаревський».
- А ось: «М. Яворський»
- Матвій Яворський
- Матвій Іванович Яворський! - Поправляв мене експерт і усмішка видавала цілковите задоволення. Його позитивна оцінка була вирішальною. Розкриття ініціалів було свідченням фахівця. Куди історикові без історіографії.
Документація Харківського навчального округу початку XIX ст. дуже знеособлена, вчитель перебував на нижчих сходах соціальної ієрархії, статусність вчительської праці низька, платня невелика. Лише прізвище у числених інструкціях та настановах у цих неулюбленців долі. Один із найретельніших працівників на ниві освіти, вчитель Сумського повітового училища скромно ховався за прізвищем Резанов і жодних ініціалів у жодному документі. Учитель, а потому і штатний смотритель, що сприяв перетворенням в училищі, входив у конфлікти з іншими вчителями та начальством, не мав у джерелах імені. Тривала прикрість була можливо виправлена; у спогадах Василя Ярославського згадувався Олексій Резанов, землемір із Сум кінця XVIII ст. Я гіпоптетично ідентифікував цю людину, залишивши безіменними десятки інших, ті, хто творив світську освіту, заперечуючи розлогу схоластику, де ім’я чи прізвисько грає засадничу роль, мусили страждати від недомовок та знеособлення, скорочень чи відсутності ініціалів. Почесний смотритель Охтирського повітового училища (який, власне і зфондував будівництво школи) мав ініціал – П. Войнович. Однак серед поміщиків Охтирського повіту були брати Петро та Павло Войновичі, так усе ж Петро чи Павло? Дрібниці, які визначають особу. Тривалі пошуки і доля випадку, усе ж – Павло. Та усе заховається за ініціалом. Щоб визначити ім’я, яке ховається за прізвищем, історик незрідка докладає максимум зусиль, витрачає силу часу.
Безіменні учителі усе ж не зле заповнювали журнали успішності, де переважно зазначали імена учнів та учениць, але я змушений ховати усе те за ініціалами, ось приклади щодо початків жіночої освіти: «У Чернігівському училищі дев’ятирічна М. Купенкова, наприклад, навчалася разом із братом Г. [133, арк.81], у цьому ж училищі 1805 р. навчалися сестри Г. і К. Прижеванови (у подальших документах – Прижевські), брат і сестра В. та Г. Мазури, купецькі сестри О. та Є. Гвардієви; у Глухові теж навчаються в одному класі К. та Є. Щоголеви [133, арк.345]. У Новгород-Сіверському училищі, щоправда в різних класах, навчалися сестри Є., С. та Д. Константинович (доньки штаб-лікаря) [133, арк.172], у Ніжині – сестри Паляничкіни: М., Є., Є.; О. Токурова навчалася з братом К. [133, арк.400]. Такі родинні зв’язки загалом характерні для провінційних училищ, тієї навчальної системи». Жодна з цих дівчаток не покине приватної сфери, їх заберуть до купецьких лавок чи будинків дрібних поміщиків, їхній максимум знань – читати і писати, у науковому тексті за вимогами, вони просто заховані за ініціалом: жодної генеалогії та просопографії. Сховатися за ініціалом відомій людині – легше легкого, а що робити з представниками мас, безмовній більшості можна не забирати мову, але її можна скоротити, зменшити до неймовірності та непізнанності. Це економить розміри завеликих текстів та зменшує споживання паперу…Та головне: Навіщо трудитися, коли можна сховати за ініціалом.
Знеособлення за технічного прогресу річ неминуча. Можна плутати Томаса та Олівера Кромвелів, існує лише прізвище, для реформаційних змін у Англії, такі нездари викладачі як я завжди вибачать це студенту, проте важко собі уявити класику «Повернення Мартіна Ґера» без присвоєного імені та прізвища, передавання героя твору як "М. Ґер", руйнуватиметься сама основа відомої книжки Наталі Земон-Девіс. Імені як необхідної частини ідентифікації чи її розмитості. Персонаж залишається з ім’ям на історичній сцені, але не у науковій монографії?
А наразі, що слід – дотримуватися вимог, люто скорочуючи імена, відомі здебільшого уже лишень тобі.