Print

2016 05 13 prymachenko1

Попри антропологічний поворот в суспільному дискурсі визначальною подією Великої Північної війни була і залишається Полтавська битва 1709 р. з її усталеним пантеоном героїв і антигреоїв та історією української «зради». Тривале домінування подієвої історії робило акцент на видатних постатях і битвах, відсуваючи долі простих людей на маргінес історії.

2016 05 13 prymachenko2

В'ячеслав Станіславський

2016 05 13 prymachenko

 Борис Черкас

     26 квітня 2016 р. відбувся другий семінар в рамках проекту «Україна і Світ»1. Ідея започаткування проекту належить старшим науковим співробітникам Інституту історії України НАН України В’ячеславу Станіславському та Борису Черкасу. З доповіддю на тему «Українські козаки – військовополонені в Швеції під час Великої Північної війни» виступив науковий співробітник Архівного центру лену Еребру (Швеція)2 Гокан Генрікссон.

2016 05 13 prymachenko4

      Гокан Генрікссон

     В фокус уваги дослідника потрапила доля українських козаків, взятих в полон під час шведської компанії у Великому князівстві Литовському навесні 1706 р. Рівень збереження шведських архівів, дозволив Генрікссону ідентифікувати і встановити долі 650 українських військовополонених. Ця надзвичайно кропітка дослідницька робота відкриває антропологічний вимір Північної війни. Переважна більшість ідентифікованих Генрікссоном козаків належала до Переяславського та Стародубського полків, що потрапили в полон під час битви за Несвіж та облоги Ляховичів. Серед бранців опинилася майже вся старшина Переяславського полку з полковником Іваном Мировичем включно.

     Загалом протягом військової кампанії 1706 р. в полон потрапило близько 4 тис. осіб. Всі вони склали найбільшу партію військовополонених, які були доправлені в Швецію. Далі полонених поділили виходячи з етнічного принципу. Більшість так званих «російських» військовополонених, до яких зараховували всіх, хто воював на боці царя Петра І, відправили на захід країни в Гетеборг. Звідти розподілили по невеликих шведських містах, де вони жили досить вільно і могли взаємодіяти з місцевим населенням. Шведська корона виділяла 3 ере (срібні монети) на день кожному військовополоненому на утримання. Для порівняння варто відмітити, що солдат шведської армії отримував 6 ере на день. З документів видно, що шведи виокремлювали уродженців Гетьманщини поміж представників інших народів. Їх визначали за допомогою формули «козак за національністю». Самоідентифікація українців себе як окремого від росіян народу зафіксована у багатьох шведських документах. Під час Північної війни загалом до Швеції потрапило 13,5 тис. військовополонених різних національностей – саксонців, данців, поляків та московитів. Коли від Московської держави надійшли кошти для підтримки своїх військовополонених у шведського уряду виникла необхідність їх порахувати. Але простий здавалося б метод опитування не спрацював, бо українці не зголошувалися на питання чи є поміж вас росіяни. В результаті, у шведського уряду виникло розходження між задокументованими так званими «російськими» військовополоненими (тими хто воював на боці Петра І) та фактичною кількістю тих, хто назвався росіянином.

     2016 05 13 prymachenko5

     Як відмічає Генрікссон, особливу категорію полонених складали старшини. В очах шведського уряду приналежність до знаті була аргументом аби офіцери утримували себе самі. Злиденне становище старшини спонукало їх до втечі.

     У літній період військовополонених використовували на громадських роботах, як правило, це була побудова фортифікаційних укріплень. Утримання полонених лягало неабияким тягарем на шведську казну, що стало особливо відчутним після перших поразок шведів у Північній війні. У 1712 р. полонених стали заохочувати влаштовуватися на роботу, але старі та хворі продовжували отримувати виплати від держави. Тим не менш, Швеція намагалася позбутися цього тягаря і часто відпускала таких полонених або, по можливості, обмінювала. У 1710 р. було відпущено 40 козаків. Їх спочатку доправили у Гданськ, а звідти вже в Росію, де вони мали пішки добиратися до своєї Батьківщини. Ще одна велика група з 60 козаків була відпущена в 1714 р. Серед них були літні старшини, такі як 67-річний Петро Прима та 80-річний Федір Магіровський – литвин за походженням.

      Генрікссону вдалося відшукати листи П. Прими та Ф. Магіровського до шведського короля з проханнями відпусти їх з полону на підставі укладення гетьманом Іваном Мазепою союзу зі Швецією. Коли їх клопотання відхилили, вони зробили спробу видати себе за польських підданих.

     Швеція початку ХVІІІ ст. вражає своєю культурною відмінністю від українського чи московського світу, не кажучи вже про Османську імперію. Гуманність шведського ставлення до військовополонених вражає навіть з позицій сьогодення. Окрім щоденного утримання і свободи пересування в межах міста, за бранцями зберігалося право свободи віросповідання. Єдиним примусом були відвідини лютеранської церкви в дні найбільших християнських свят. При цьому, пасивний протест українських військовополонених, який виливався у антисоціальній поведінці (поява на службі у нетверезому стані та галасливе поводження) не мав за собою карних наслідків. За скоєнні злочини військовополонені отримували таке ж саме покарання як і пересічні шведи.

     Оскільки шведське судочинство ХVІІІ ст. було зорієнтоване на заміну тілесних покарань штрафами, то певною проблемою для військовополонених була відсутність грошей. Це призводило до покарань козаків у вигляді публічного побиття батогом. Серед найбільш поширених правопорушень, які здійснювали українські військовополонені, Генрікссон виділив три – позашлюбні діти, п’яні бійки поміж собою та крадіжки. Такий собі сторонній погляд на певні ментальні особливості. Загалом, шведський дослідник відмічає досить високий рівень згадок полонених уродженців Гетьманщини в судових архівах. Певно що південний темперамент давав себе знати навіть в північних широтах Швеції.

     2016 05 13 prymachenko6

     Генрікссон знайшов лише п’ять фактів винесення смертельних вироків українським військовополоненим. У двох випадках міра покарання була пом’якшена, а три особи було страчено за вбивство свого побратима з метою вкрасти накопичені ним грошей.

     Суттєвим ускладненням для шведського судочинства, як показав історик, була приналежність козаків до православ’я. Наприклад, позашлюбні стосунки, що призводили до появи дитини, каралися тілесним покаранням та публічним покаянням. Це не працювало у випадку з українцями через їх приналежність до іншої віри. Доводилося вигадати альтернативний спосіб – сидіння в колодках біля церкви під час недільної служби.

     Про легкість соціалізації козаків, як власне і про відкритість шведського суспільства, свідчить народження в лютому 1709 р. дитини у одного з козаків. Перший українсько-шведський шлюб було зареєстровано в 1710 р. між Іваном Орличенком та Анною Андерсдоттер. Для укладення шлюбу зі шведкою козаку було достатньо виконати дві умови: підтвердити, що він не одружений (як правило в якості свідків виступали його товариші!) та прийняти лютеранську віру. За даними Генрікссона лише 15 козаків одружилися на шведках. У 1716 р. Карл XII заборонив цю практику, але після його смерті в 1718 р. заборону відмінили.

     Попри гуманне поводження, уродженці Гетьманьщини були схильні триматися своєї віри і традиції, що відбивалося в одязі та зачісках. Навіть тривале перебування в полоні не змінювало козацької звички носити оселедець.

     Перепис військовополонених здійснений шведським урядом у 1718 р. засвідчив наявність 1 686 чоловіків, з них 186 були «козаками за національністю». Після укладення у 1721 р. Ніштадського миру військовополонених почали масово повертати в Російську імперію. Шведське королівство не мало бажання утримувати їх і надалі і прагнуло позбутися полонених до початку зими. Велика група у 1300 осіб була доправлена до Ревеля (нині– Таллінн). Решта, хто з певних причин не встиг потрапити на корабель до Ревеля, залишилися до наступної весни.

     П’ятнадцять років полону та доволі успішна соціалізація українців, яку відмічає Генрікссон, все ж таки не спричинила масового бажання залишитися у Швеції. За підрахунками дослідника залишилося тільки 5-6 козаків. Певним аргументом «за» стала заборона на вивіз з країни своїх шведських родин.

     Звернення до голосу пригнічених, якими в даному випадку є військовополонені, не є новиною для сучасної історичної науки. Проте у випадку ранньомодерної добиї досить поширеною проблемою є відсутність документів які б дозволили реконструювати події та почути цей голос. Завдяки доброму збереженню архіви Швеції, в цьому випадку, становить надзвичайно потужну джерельну базу для вивчення історії Гетьманщини ХVIII ст. Певною перепоною є знання шведської мови та можливість тривалої роботи, оскільки, наразі, оцифровано лише близько 1% шведських архівів. Ділячись досвідом роботи в архівах Швеції, Гокан Генрікссон відмітив складність пошукової роботи обумовленої великою кількістю матеріалу. Наприклад, судовий архів середньостатистичного шведського міста ХVIII ст. становить щонайменше 3 тис. документів на рік. Досить часто українські козаки поряд з прізвищем використовували своє по-батькові, що створює додаткові складнощі у встановлені особи полонених. Ті, хто переходив в лютеранську віру, на певному етапі починали використовувати шведський варіант свого імені. Таким чином Степан Андрійович ставав Стефаном Андерсоном. Окрім детально задокументованих даних про українських військовополонених, шведські архіви містять велику кількість козацьких військових трофеїв, таких як прапори та грамоти.

     Під час обговорення доповіді порушували питання про долю полонених інших національностей. Під час роботи над своїм дослідженням, Генрікссон зміг встановити наявність даних про полонених калмиків та казанських і астраханських татар. Ключовою тезою стала ідея створення глобального дослідження яке б дозволило написати комплексу – «від моря до моря» – історію міжнародних відносин початку ХVIII ст. та місця в ньому України.    

Яна Примаченко – кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України. Коло наукових інтересів охоплює історію та історіографію українського визвольного руху, політику пам’яті щодо ОУН і УПА та Другої світової війни, історію мистецької інтелігенції 20-х – 30-х рр. ХХ ст.   

    

1.https://www.facebook.com/Ukraine-and-the-World-Seminar-342361545887773/timeline

2.http://www.arkivcentrum.se