2016 05 05 hirik1

  11 квітня 2016 року в «Будинку вчителя» відбулася творча зустріч із російською україністкою Тетяною Таїровою-Яковлєвою, праці якої добре знані українським читачам.

  Як відомо, україністика у історіографії північно-східного сусіда не належить до популярних напрямків. Тож не дивує, що можливість поспілкуватися з авторкою майстерно написаних праць із історії України XVII-XVIII століть привернула увагу досить значного числа людей – у залі зібралося понад півсотні осіб.

  2016 05 05 hirik2

  Приводом для зустрічі з Тетяною Таїровою-Яковлевою став вихід торік у видавництві «Кліо» українського перекладу її чергової книги – «Гетьмани України: історії про славу, трагедії та мужність». Однак, як і слід було очікувати, обговорення точилося аж ніяк не довкола цієї книжки.

  У центрі уваги опинилися інші наукові проекти дослідниці. Неодноразово згадувалося про її особливе зацікавлення постаттю Івана Мазепи. Власне кажучи, зі згадки про його біографію пера пані Тетяни, видану в серії «ЖЗЛ» (2007), та про книжку «Іван Мазепа і Російська імперія. Історія “зради”» (2011, український переклад надруковано 2012), почав своє вступне слово Віталій Щербак. Але увага присутніх зосереджувалася й на особі авторки. Пані Тетяна як людина, яка висловлює громадянську позицію, що суперечить офіційному ура-патріотизму російської влади і, почасти, академічного середовища, демонструє своїм прикладом, що працювати – принаймні над темами, не дотичними до «складних питань» ХХ століття – цілком можливо навіть в умовах нинішнього формального чи неформального тиску. Щоправда, за словами дослідниці, у 2007-2008 роках, тобто одразу після виходу біографії Івана Мазепи, їй довелося почути багато погроз на свою адресу, натомість її нинішні, кажучи об’єктивно, сміливіші дії, у час, коли навіть приїзд до Києва є виявом позиції, приводом для погроз не стали. Це дає надію на плідний діалог між українським академічним середовищем і незалежними від влади дослідниками в РФ.

 2016 05 05 hirik3

   Віталій Щербак і Татьяна Таїрова-Яковлєва

  Прикметним видається сам факт видання другої за останні роки книжки пані Тетяни в Україні – в цілому нечисленні праці російських україністів зазвичай помічає лише вузькофахове середовище. Їхня читацька рецепція зазвичай обмежується фаховими рецензіями у наукових журналах. Те, що книжки Т. Таїрової-Яковлевої є винятком, свідчить про інтерес до них не лише з боку спеціалістів. Останні бо без особливих зусиль могли б придбати видання в російських книгарнях чи інтернет-магазинах. Вихід книжок дослідниці на український книжковий ринок у перекладах українською свідчить про зацікавлення ними ширшої читацької аудиторії.

  Пані Тетяна розповіла, що видання її книжок в Україні стали для неї цікавим досвідом. Очевидно, що коло їхніх читачів у Росії – крім біографічного нарису про Мазепу – обмежувалося тими, хто вже мав інтерес до історії України. Та навіть це коло часто-густо були слабко підготовленим для сприйняття наукових праць із україністики. Багато речей, що для української аудиторії видаються шкільними істинами, цілковито невідомі пересічному російському читачеві. Книжка про історію України для російського й українського книжкового ринку має писатися по-різному – авторові доводиться враховувати різницю у попередньому базовому рівні знань його майбутніх читачів. Те, що праці Т. Таїрової-Яковлевої викликали інтерес з обох боків кордону, демонструє можливість віднайдення золотої середини між цими двома способами письма. Інтерес українських читачів викликає й раніше невідомий їм джерельний матеріал – матеріали архівних фондів Москви й Санкт-Петербурга, частину з яких, особливо щодо XVIII століття, дотепер не було запроваджено до наукового обігу.

  2016 05 05 hirik4

  Пані Тетяна наголосила на принципах відбору персоналій, нариси про яких включено до книжки «Гетьмани України» – передусім ішлося про осіб, які були особисто цікаві їй як дослідниці, завдяки чому поряд із центральними фігурами історії України XVII-XVIII ст. опинилася одна менш відома – Остап (Остафій) Гоголь, один із пращурів Миколи Гоголя.

  Однак, як уже сказано вище, у центрі обговорення під час презентації опинилися інші дослідницькі проекти, реалізовані дослідницею. З огляду на активну реакцію української фахової спільноти на перший підручник із історії України для вишів, що вийшов у Росії (зокрема, серію відгуків на нього на сайті historians.in.ua) не дивує, що саме цій книжці – Т. Таїрова-Яковлева була одним із ініціаторів і авторів цього видання – було присвячено перші ж запитання із зали. Пані Тетяна розповіла про обставини задуму й написання цієї книжки та перипетії, пов’язані з її публікацією (щоправда, її твердження про відсутність нових синтетичних праць із історії України російською мовою дещо перебільшене – усього лише шість років тому видано російський переклад книжки Сергія Єкельчика, який, щоправда, оприлюднило українське видавництво «К.І.С.», через що він так і не потрапив на російський ринок). Однак, безумовно, потреба в загальному викладі історії України російською мовою для навчальних цілей у Росії більш ніж відчутна – за словами дослідниці, «90% російських читачів зовсім не знають історії України і жодних шляхів для того, щоб її пізнати, вони не мають».

  Дослідниця відзначила, що після видання книжки у Росії так і не відбулося жодної презентації, а академічне середовище її майже не помітило – жодної рецензії у російських фахових журналах попервах не було. Незважаючи на це, вона дуже непогано продавалася. Поява низки негативних або гостро критичних рецензій на цю книжку в Україні викликала дзеркальну реакцію в РФ – у тамтешніх наукових журналах та масових ЗМІ одразу ж було надруковано кілька позитивних відгуків, один із яких – написаний екс-міністром культури Росії Михайлом Швидким для офіційного органу Уряду РФ «Российская газета» – став для авторів своєрідною охоронною грамотою.

  2016 05 05 hirik5

  З приводу розділу Шубіна, що, з огляду на численні фактичні помилки й сумнівні оцінки автора, став мішенню найбільш жорстких відгуків українських дослідників, Т. Таїрова-Яковлева наголосила на його прогресивності порівняно з іншими російськими публікаціями з історії України першої половини ХХ ст. (варто, однак, зазначити, що, наприклад,  у працях таких російських істориків як Андрєй Марчуков і Єлєна Борисьонок, незважаючи на помітні в них прояви політичної ангажованості, грубих фактичних помилок і плутанини з іменами діячів, датами й цифрами усе ж таки немає).

  Під час обговорення було згадано про наступну книжку пані Тетяни, що днями має вийти друком у Санкт-Петербурзі. Ідеться про монографію «Повсякденне життя українського гетьманства: традиції й дозвілля», що, імовірно, викличе інтерес не лише фахової аудиторії, оскільки подібних спроб реконструювати повсякденний побут козацької верхівки поки що немає.

  Крім того, дослідниця детально розповіла про великий джерелознавчий проект, у реалізації якого вона відіграє центральну роль. Мова йде про видання опису фонду Малоросійського приказу в Російському державному архіві давніх актів – це дійсно безцінні джерела з історії України Ранньомодерної доби, значна частина документів якого дотепер лишається невідомою дослідникам.

  Викликали інтерес міркування пані Тетяни з приводу стану українського й російського суспільств: на відміну від України, де, на її думку, накреслюються шляхи до консолідації, у російському соціумі панують «разброд и шатание». Питання про те, чи не слід бачити в діях керівництва РФ і його постійного наголошення на «85-відсотковій підтримці» дій уряду й президента намагання подолати розкол у суспільстві, лишилося поза обговоренням.

  На несподіване запитання з зали про те, яким саме українським історичним діячам Т. Таїрова-Яковлева могла б присвятити роман, якби була письменницею, пролунала ще більш несподівана відповідь – виявляється, історик уже написала роман про добу Хмельниччини, у якому виведено образи і Богдана Хмельницького, і Івана Богуна, і Івана Виговського… Щоправда, планів видавати його найближчим часом вона не має.

  2016 05 05 hirik6

  Траплялися й курйозні запитання з зали. Пальму першості варто віддати гостю, який запитав Т. Таїрову-Яковлеву про обґрунтованість чуток про її особисте знайомство з Володимиром Путіним (виявилося, що пані Тетяна бачила його протягом життя лише раз – на той час він був заступником мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака). Але це вже мало стосується теми умов, у яких працюють дослідники-україністи в РФ.

 

  Світлини презентації зробив Володимир Ярошенко. 

 

  Сергій Гірік, кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник Державної наукової установи "Енциклопедичне видавництво", старший викладач магістерської програми з юдаїки НаУКМА, вчений секретар Української асоціації юдаїки. Коло наукових зацікавлень - історія лівих політичних партій, український, єврейський і білоруський націонал-комунізм.