Професор і ректор із Галле Людвіг фон Якоб приїхав до Харкова 1806 р. на кілька років, вірніше він зовсім не знав на стільки він їде, пропонувалося хороше жалування, в місцевому університеті уже викладав шваґер Якоба – професор Драйсіґ та й в Галле наполеонівська адміністрація закрила університет. У Якоба була добра кар’єра і науковий доробок, він починав з філософії та філології, а далі став правником, його публікації стосувалися релігії та освіти.
Терезія приїхала з батьком дев’ятилітньою дівчинкою. Що можна збагнути у віці з дев’яти до одинадцяти. Цікавий час для дівчинки. Кого вона бачила у цьому брудному, а влітку запиленому місті, яку мову чула довкруж, чи щось залишилося у пам’яті з того бурхливого часу?
Професор Якоб залишив спогади, опубліковані лише 2012 р., яскраві та безкомпромісні.
Брудне місто. Людвіг жорстокий до Харкова. Двері до будинків грубої роботи дуже погані, хлопчак підмайстер у Німеччині зробив би краще ніж тутешні майстри, немає шаф - усе в корзинах та скринях. Місто потопає в багні, хоч плавай на човні, а один чоловік навіть потонув у тому бруді 1807 року. Повно худоби, і украй незручний для здоров’я клімат, сливи тут маленькі але украй солодкі, як і хороші тут яблука. Якоб ретельно нотує ціну на харчі та оплату челяді. Однак професор визнає, що перебування в Харкові найдивовижніша подія його життя і діти призвичаїлися до Харкова.
Для Якоба у Харкові живуть "росіяни". Вони багато купаються і в річках дівчатка купаються поруч з юнаками, cором’язливість у "росіян" не так надто розвинута як у інших націй. А ще поширене рукоприкладство і б’ють прутами (певно ж «розгами») не лише дітей, але й дорослих. Товариськості та приязні немає, від чого так страждала донька Якоба.
Мови Якоб не знав і лише опановував у середовищі місцевого дворянства, та мова непридатна для багатьох понять. Ті дворяни абсолютно дурні, один навіть сказав, що тутешні поміщики знатніші за німецьких, бо він при нагоді одразу може поставити дві тисячі селян до зброї, чого не може швидко зробити герцоґ Брауншвайзький. Жіноцтво ще на нижчому ступені розвитку… його дружина з клопотами знайшла у Харкові двох німкень для товариства, а донька не могла знайти собі приятелів свого віку та розвитку. Роздуми Якоба легко підпадуть під критику, він сам визнає своє проживання в обмеженому університетському колі, саме обмеженому, не вузькому.
Та вже 1809 р. через економічні пропозиції Якоба, професора з родиною викликали до столиці, Петербургу, де він працював в оточенні Ніколая Спєранського. Після опали Спєранського та відновлення університету у Галле, Якоб 1816 р. повернувся на Батьківщину.
Терезія Якоб виявилася відомішою за батька. У шістнадцять років вона написала поему «Ностальгія», в столиці добре опанувала російську, а повернувшись до Галле переклала німецькою твори Вальтера Скотта. Вона взяла абревіатуру перших літер своїх імен: (Therese Albertine Louise von Jakob) TALVJ і відтоді писала під цим псевдонімом, в українському прочитанні її вимовляють як Тальві. Навчаючись у старенького геніального Ґете, вона захопилася сербськими піснями переклала зібрані пісні того народу німецькою 1825 р., це було відкриття поезії слов’янських народів для німців. В 1828 р. (тридцятиоднорічною) вийшла заміж за американського місіонера Едварда Робінсона і переїхала до США. Індіанський фольклор, пісні Осіана, скандинавські саги – це лише галузки зацікавлень поетки. Тальві стала вираженням Романтизму: мова, фольклор, минуле…Значення Тальві дуже велике, вона відкрила для Німеччини та Америки велич усної творчості пригнічених народів. Одна із найвідоміших її робіт: Historical view of the languages and Literatures of the Slavic Nation 1850. Але української мови Тальві, розумієш читаючи цю працю, так і не опанувала, хоча її захоплива цитата і мандрує уже шкільними творами: "На багатих і врожайних степах України створено силу балад і здається, що кожна гілка дерева у лісі тут має свого поета і кожна стеблина трави на цих безмажних, квітучих рівнинах відлунює піснею" - лише данина романтичних захоплень загадковою Україною. Її мудрість книжна. Вона не плутається щодо населення тих земель говорить про Малоросію як губернії Київську, Чернігівську, Полтавську Харківську та Катеринославску, поширена уже назва Україна вживається принагідно у романтичному захопливому ключі, головне визнає, що малоросійський народ - один народ з австрійськими рутенами, і її основні джерела: «Запорожская старина » Срезнєвського та польські романтики, збірка Максимовича, Бодянського вона помилково називає «польським поетом». Пише дуже під впливом «Запорожской старины» про козаків. Українська мова у неї – діалект російської, особливий, але діалект, «мова півдня Росії». «Малоросійські пісні» відрізняються своєю меланхолією, історичним колоритом і прагненням до свободи, але основна увага авторки – це історія російської мови і російського фольклору. Тальві знайомить англомовного читача з візією уже минулого, однак – дуже важливого для знайомства….
Шукайте компанії для дівчаток, відсутність компаній з тубільців для геніальних постатей не страшне для них, але дуже потім прикре для тубільців. Як ото сказав великий вчитель Тальві, автор "Фауста": «Талант поета – він кується в тиші, а вдача – в бурі життьовій».