Print

    «Інтелігент не повинен працювати на землі» – цю фразу я підхопив від одного свого прекрасного викладача (бувають і такі в провінційному педуніверситеті) і згадую вже з десяток років на травневі свята, коли, замість висаджування картоплі на численних городах рідні, їду в якусь невеличку мандрівку. Теза, звісно – спірна, але ж річ зовсім не в ній, а в самих мандрівках і тому, що бачить мандрівник у «нових світах». Звісно, що кожен бачить своє, особисто для мене ландшафти просякнуті історією, чи інакше різними видами пам’яті про минуле цих місць. Пам’ять більш щільно заповнює простір довкола поселень, дещо розріджується у проміжках між ними, але зовсім не зникала навіть у горах Тянь-Шаню чи тайзі Забайкалля, проявляючись у назвах, артефактах, місцях, міфах тощо.

   Так сталося, що я найбільше люблю подорожувати пішки, або на велосипеді. Це, дає можливість роздивитися, вчитатися в обличчя, надписи, вслухатися в розмови, пробувати на смак пропоновані уявлення про «раніше тут». Кожна територія пропонує свій домінуючий міф, як таку собі фірмову страву, намагаючись її максимально присмачити спеціями. Так, над селом Мигією Миколаєвської області – популярним місцем водного туризму – тяжіє постать козака Мамая, котрий нібито (як кажуть місцеві) втопив свої скарби в порогах урочища Протіч. Зайве говорити, що в селі живуть і «нащадки» цього самого Мамая. Іноді «страви» можуть бути доволі несподіваними, так у містечку Надвірна (на Франківщині) мене годують переважно розповідями про комісара Руднєва і Сидора Ковпака, котрих бійці УПА нібито вивезли з оточення у возі з гноякою. Відповідно подаються і характеристики персонажів: «Руднєв був гарним чоловіком, за це його і вбили комуністи, а от Ковпак – то падлюка ще та» (під ці розмови гуляємо з вулиці комісара Руднєва на вулицю Бандери через Грушевського)…

   Цьогорічні травневі вихідні минули у велосипедній поїздці по Черкаській області. Найбільш популярні велосипедні маршрути проходять місцями «козацької слави» через Холодний Яр, Суботів та Чигирин. З точки зору історичної пам’яті Холодний яр з одного боку і Суботів з Чигирином з іншого – істотно окремішні. При цьому їх поєднує такий собі історичний винігрет, котрий якраз і споживають пересічні туристи.

2015 05 16 serdiuk1

Холодноярський ліс

      Холодний яр загалом виразно ототожнюється з гайдамаками ХVІІІ ст. та повстанцями холодноярської республіки. Гайдамаччина тут була розкручена за радянської доби під соусом антикріпосницьких рухів проти шляхти і католицизму, а 1990-х рр. починає висвітлюватися з точки зору національної боротьби. А спротив більшовикам популяризується зараз, зокрема і відомою загалу літературою – текстами Юрія Горліс-Горського і Василя Шкляра. Ці дві істотно різні теми, висвітлені з точки зору радянського і «національного» дискурсів, для простого мандрівника переплітаються в одне єдине малозрозуміле заміфологізоване тло, оприявлене в пам’ятних місцях, табличках тощо. Зрештою, радянський дискурс представлений і місцями пам’яті пов’язаними з партизанами Другої Світової, зокрема пам’ятником партизанам (неподалік від Мотронинського монастиря) та численними залишками траншей, землянок тощо.

2015 05 16 serdiuk2

Могила Йосипа Шелеста

    Показово, що чи не всі ці пам’ятні місця (окрім траншей і землянок) вишикувалися в рядок понад асфальтованою дорогою через яр. Дивно, але якось так співпало, що саме біля дороги похований отаман Йосип Шелест. Трохи далі така ж табличка сповіщає про місце гайдамацької січі (чомусь заснованої в середині ХVІІ ст.), де відбувалися «наради керівників повстання 1768 року». Тут уява сама підсовує великий стіл із селектором, стенографістку, графин з водою і всі інші атрибути… Подібні місця нарад непоодинокі, вони доволі вигідні для ідеологічного освоєння простору, адже не потребують ніяких вкладень і підтверджень – не треба нічого будувати, знаходити і т.д., достатньо просто тикнути пальцем – радилися тут і все. Наприклад, у Суботові місце таких нарад зручно розташувалося в центрі села на округлому зеленому газоні поміж сільським баром, туалетом і школою. Неподалік від місця нарад, так само біля дороги «у стародавні часи» (sic!) нібито висів казан, котрий кликав місцевих козаків на раду. Ну ніякої тобі конспірації, чомусь ховаються радитися в лісі, але «трезвонять» про це на всю околицю.

2015 05 16 serdiuk3

"Тут була Гайдамацька Січ"

    На відміну від пам’ятників, тисячолітніх дубів біля дороги так просто не натикаєш, тож дуб Максима Залізняка стоїть там де стояв – в селі Буда, за три кілометри від основної дороги. Довкола Холодного яру багато чого пов’язано із ватажком Коліївщини, скажу більше – під кінець мандрівки це так приїлося, що ми розважалися називаючи залізняцьким усе, що бачили: старі хати, коней, котів і собак. Дуб дійсно великий, у кілька обхватів, вважається найбільшим деревом України. На його реноме тримається купа сувенірних лавок, туристський комплекс, кафе. Дерево ще славетне тим, що під ним відпочивали: Богдан Хмельницький, Северин Наливайко, Павло Павлюк, Максим Залізняк, Андрій Журба, Семен Неживий, Тарас Шевченко та інші (так кажуть екскурсоводи, інформаційні щити та Вікіпедія).

2015 05 16 serdiuk5

 

Дуб Максима Залізняка

2015 05 16 serdiuk6

"Піддубна інфраструктура"

       Я сам родом з Полтавщини, а тому зазвичай не дивуюсь подібним відпочивальникам, у нас (за свідченнями краєзнавців) Тарас Григорович відпочивали під кожним більш-менш стареньким дубом і зупинялися в кожному селі. Дарма, що на увесь той відпочинок і зупинки в купі не вистачило б всього життя Шевченка, навіть, якщо той би нічого більше не робив – тільки зупинявся в полтавських селах і відпочивав під дубами. Дуб же Максима Залізняка зібрав більш зіркову компанію ніж зараз збирає знаменита лікарня «Феофанія». Мабуть, саме тут ключ до таємниці передчасної смерті Хмельницького – щоб відпочити під дубом, йому треба було їхати кількадесят кілометрів з Чигирина чи Суботова. Такий відпочинок мусив би більше стомлювати і виснажувати, тож гетьман довго не витримав. Цікаво, що про відпочинок під дубами ми не можемо прочитати в жодних писемних джерелах, навіть у щоденниках таких знаючих у відпочинках толк людей, як Апостол, Маркевич, Ханенко. Загалом же цей великий український міф про відпочивальників є досить поширеним способом використання простору у формуванні історичної пам’яті і ще чекає на своїх дослідників.

2015 05 16 serdiuk4

"На цьому історичному місці у стародавні часи висів казан, і звук ударів об нього збирав місцевих козаків на раду"

      Великі постаті, політично, ідеологічно чи релігійно дражливі пам’ятки гайдамаччини, холодноярської республіки, радянського партизанського руху заступають собою інші потенційно цікаві для туристів історичні об’єкти, як, наприклад вали городищ скіфського часу, на одному з яких і розташувався Мотронинський монастир.

2015 05 16 serdiuk7

Церква Мотронинського монастиря

    Монастир, як центральна пам’ятка урочища, домінує над історичним простором Холодного Яру. Впадає в око те, що безпосередньо на території монастиря тема Коліївщини і визвольної боротьби в будь-яких її проявах зовсім не експлуатується. Чи не єдиною помітною згадкою про ці матерії є невеликий барельєф ігумену Мельхіседеку Значко-Яворсьому.

2015 05 16 serdiuk8

 

Барельєф у пам'ять Мелхіседека Значко-Яворського

     Показово, що у скупому надпису ми не знаходимо традиційного позиціонування ієрарха як ідеолога Коліївщини: «Великий патріот і захисник православ’я на Правобережній Україні Мельхіседек Значко-Яворський, ігумен Мотронинського монастиря. 1716-1809». Така стриманість в сенсі експлуатації історії, вочевидь, пояснюється тим, що монастир сьогодні належить до Московського патріархату. Адже вже за двісті метрів від монастиря надибуємо «отой самий» ставок в якому гайдамаки любили святити ножі (його і називають Гайдамацький). Як про це говорить надпис на камені біля Гайдамацького ставу: «На цьому місці в часи Коліївщини гайдамаки освячували зброю. Відтоді тут благословляють на боротьбу за волю України їхніх нащадків». Дане місце пам’яті дійсно сьогодні активно експлуатується, у тому числі й політичними партіями на кшталт «Свободи» (від цієї партії з Полтави до Холодного Яру відправляються цілі десанти борців).

2015 05 16 serdiuk9

Гайдамацький став

2015 05 16 serdiuk10

"На цьому місці в часи Коліївщини гайдамаки освячували зброю. Відтоді тут благословляють на боротьбу за волю України їхніх нащадків"

    Навряд чи подібні благословення дають священики Мотронинського монастиря, подібні історичні міфи сьогодні мало вписуються в ідеологію УПЦ МП, тож використовується історія Київської Русі, зокрема у традиційній розповіді про «начала», котра викладена при вході в храм на спеціальному стенді:

«У сиву давнину, ще до спустошення українських земель ордами Батия, жила у цих краях княгиня Мотрона. Її чоловік був одним із воєвод у війську Ярослава Мудрого, мужнім захисником рідної землі від тодішньої головної загрози для неї – печенігів. Одного разу, не дочекавшись свого чоловіка з чергового походу, Мотрона зібрала нові дружини й сама вирушила його шукати. По дорозі зустріли вони військо князя – чоловіка Мотрони. Зустріли, та не впізнали. Можливо, через те, що було надто темно, а може від того, що княже військо було в одязі, відібраному у ворогів. Через прикре непорозуміння два війська зійшлися у кривавому герці, під час якого князя було вбито… З тієї розпуки пішла Мотрона у черниці, а в пам’ять про свого чоловіка звеліла збудувати на крутосхилах Холодного Яру чоловічий монастир, який відтоді почав називатися Мотронинським».

У цій легенді мені більше шкода туристів, що її читають, а не Мотрону, однак залишаємо її у спокої, сідаємо на велосипеди і рухаємося далі…