Print

2015 04 13 masliychukОдним із кращих фільмів, проглянутих останнім часом буде шведський детектив, серіал Anno 1790. (Я не великий шанувальник історичних фільмів, але переклади шведських детективів читаю із задоволенням), але скандинавський серіал – це скандинавський серіал. Рік неймовірний для Європи з огляду на події у Франції. Франція у Стокгольмі 1790 р. всюди: у змовниках проти тиранії, у друкованих листівках, у питаннях подружніх зрад та жіночої емансипації, освітніх вправах та питаннях соціальної рівності, з цитатами героїв з Декларації прав людини і громадянина, урешті «в’язниця» та тілесні покарання та думки про їх заміну. Я б не лише радив дивитися скандинавські фільми, але й брати приклад з європейського малобюджетного кіна, зі здавалося простих сюжетів можна створити барвисту картину епохи. Картину, що змушує глядача потім гортати книжки та шукати інформацію, наприклад, про ставлення «тирана» Густава III до вживання кави та відображення того на шведському повсякденні. Та як би не своєрідно показували політику просвітницького абсолютизму та політичні й кримінальні пристрасті, у фільмі дуже багато із життя низів. Однак, чого не буде у фільмі, видатний шведський король, як і маса героїв (чого не приховується) дуже залежні від того, що відбувається у Франції, французька мова – мова аристократії та «інтелігенції», мова науки і революції,  французькі події на устах і у Францію прагнуть втекти державні злочинці. Кожен бачить те, що хоче побачити. Час Просвітництва та раціоналізму спроба різними засобами змінити і контролювати суспільство, основне питання у фільмі: революцією та насильством чи просвітницькою діяльністю, з лікарем, що стає поліційним начальником не може не захоплювати. Тим більше, що реалії простору власних студій були дещо іншими зрозуміло. Урешті як те правильно пишеться: Liberté, Égalité, Fraternité…

Після своєї замітки «Бути французом»:

http://www.historians.in.ua/index.php/en/avtorska-kolonka/1254-volodymyr-masliychuk-buty-frantsuzom дуже хотів (саме тому і не здійснив) написати колонку «бути німцем», саме про побутування і усвідомлення вихідців з німецьких земель у Харкові часу відкриття Харківського імператорського університету початку ХІХ ст. Однак французи виявляться цікавішими, над ними ясно тяжіє революція, (як над німцями -  «французи») те, що вони, як про те влучно сказав де Токвіль: «зробили величезне зусилля, щоб відрізати себе від минулого й відокремити безоднею те, чим вони були, від того, чим вони бажали бути… » дуже добре сказано і не лише ж про французів… і війна з Наполеоном.  У Харкові французів дуже небагато (близько двадцяти родин), їхній вплив слабкий, чуже брудне місто з криміналом, університет з купою інтриг, розрізненість і сварки одне з одним. Їхній вплив незаперечний. Авантюрист професор «Антон» Дюґуров  вересні 1806 р. відкрив пансіон для дівчат у Харкові на ім’я своєї дружини та її сестри англійки Олівер д’Осборн (це напевно перша згадка про англійку та можливо навчання англійської в Харкові, і хто знав тоді про майбутнє цієї іноземної мови). А в 1810 р. ад’юнкт Ніколя Пакі д’Совіньї в урочистій доповіді французькою мовою в тому ж Харківському імператорському університеті зазначив про необхідність навчання жінок і про видатних жінок та необхідність змін в освітній системі; ретельний студент Богданович переклав той текст російською і відіслав до столичного «Вестника Европы».

Історичні анекдоти друковані харківським журналом  «Украинский вестник» в листопаді 1817 теж про французів: «Французкий мер города Энернея спросил при мне русского офицера: Есть ли в России якобинцы» - Есть, отвечал русский офицер. – Приносят ли они какую пользу? – Еще и большую, особливо на Нерчинских заводах в Сибири».

Зміни простору через два століття виявилися разючими. Урешті над українцями теж тяжіє і тяжітиме революція і "майданівець" немов "якобінець".