Найкращий вид експорту з Балкан сьогодні – історична дискусія, особливо щодо світових воєн, та дискусія починається ген у балканських країнах, у Сербії чи Боснії і радо сприймається європейським істориком і продовжується у Франції чи Німеччині, прямує до Великобританії та США. Напевно найяскравішим прикладом такого експорту є бестселер Крістофера Кларка «Сновиди. Як Європа йшла до війни  в 1914 р.» (Christopher Clark. The Sleepwalkers. How Europe went to war in 1914. London, 2012).

Розпад імперій, революції, націоналізм та соціалізм, етнічні чистки та соціалістичні експерименти, консерватизм та радикалізм, історія як основний чинник легітимації – усе це характеристика балканських країн. Приклади надто наочні, їх забагато. Найголовніше на Балканах…неісторики говорять про те як треба думати історикам. Знайомі ситуації. Обговорення історії пов’язане не з історією як такою, а лише з майбутнім.

Блискуча легенда як генерали прийшли до одного із університетів колишньої Югославії, запропонували гроші та підтримку для написання нового бачення історії. «Добре» - зауважило керівництво університету – «ми спрямуємо студентів та аспірантів для дослідження минулого і особливо останніх подій, сприятимемо їх науковому становленню, видаватимемо книжки та часопис».  - «Ви геть, нічого не зрозуміли» - відказали генерали – «Історію напишемо ми, лише під егідою вашого університету»…і дійсно стали писати історію.

Для Сербії – Перша світова війна – основний штадтпункт історії. Це те, що мобілізує і дозволяє роздумувати. Історик Дубравка Стоянович на «Четвертому європейському історичному форумі» у Берліні багато говорить про «війну та Сербію», про стереотипи, без яких неможливий націоналізм та і, певною мірою, державна історична політика. Історію неможливу без національних ідеологем:

Перше: Війна була лише оборонною, "ми" самі не нападали, "ми" оборонялися. "Ми", насправді, миролюбна спільнота, "ми" – жертва і жертовність для чужих зазіхань;

Друге: Насправді ж "ми" герої. Ідеальна суміш нації жертви та нації героя. Це типове для сербського минулого: Битва на Косовім полі переходить у битву при Колубарі. Велика кількість жертв і приклади героїзму.

Третє: "Ми" -  щедрий народ, "ми" офіруємо собою для досягнення мети іншими народами, у результаті "ми" виявляємося «переможеними у стані переможців». "Нами" скористалися нині великі і могутні.

Четверте: Головне – це наш простір, Балкани. Тут все починається і закінчується. Епос набуває величних форм та біблійних сюжетів і метафор. Та війна була битвою між Давидом і Голіафом і мала призвести до «Воскресіння Сербії».

  Я слухав про Сербію, а думав про Україну, постійність воєн: «миролюбність» та «героїзм», «безвідмовну щедрість», наш простір («Центрально-Східної Європи») і перманентну битву між Давидом та Голіафом. Де все починається і …нічого не закінчується.