Мій приятель украй цікавиться історико-філософськими і, ба, просто історичними проблемами, він працює в іншій сфері, але освіта дає себе знати; він перекладач ерудит і поліглот, шанувальник андеграунду і прози Пола Боулза. Він проглядає сайт ab imperio і питає чи ведуться в Україні дискусії на теми імперськості та постколоніалізму, епістемології історичного знання; він волів би їх читати навіть в коментарях фейсбуку. Я щось жебоню собі під носа…я написав книжку про гетьмана Мазепу.

Мені, як редакторові історичного сайту, геть важко, якщо не неможливо, пояснити, що у нас забагато істориків і замало дискусій, що згадана проблематика дуже квола і не має запотребування. Місія історика ясна як день –  в Україні продовжують формуватися ідентичності. У центрі уваги віковічна емансипація, без обдумувань її наповнень і відхилень, пошуки чи заперечення тяглості нас від, наразі, Європи. І часто у пошані вдавана ученість з піфійською мовою. Моя оповідь про наш проект суха і безбарвна, почасти уривкова, як загальні фрази кинуті близькій людині: «як справи?», «доброго дня», «радий бачити»…часто за такими буденними фразами вирують приховані пристрасті і велич недосказаності. Хай і це буде так.

Historians – медійний ресурс, тут є і будуть тексти хороші і різні. У нас не бракує інтернет сторінок, що позиціонують себе як наукові, але ми, насамперед, медійний продукт. Визнаю, кожен із нас бачив свою мету під час роботи над сторінкою. Передбачалося, що даний ресурс стане продовженням наших з Андрієм Портновим студій над пострадянськими змінами в історичній науці, ілюстрацією стану цієї науки тепер, дискусійним майданчиком для істориків з різних регіонів і генерацій. Ми мали б зосередитися на молоді, особливо на тих, хто навчається чи працює в західних університетах. Як ото написано в програмовій статті: «Нам принципово залежить на створенні трибуни та простору спілкування для інтелектуалів нового покоління. А також – на присутності в загальноукраїнському просторі молодих фахівців, що роблять наукову кар’єру в різних регіонах країни або за кордоном». Нам хотілося ствердити міждисциплінарність, залучивши до співпраці науковців з інших дисциплін, перекладачів, громадських діячів. Я розгублений – проекти не вдаються і те, що ми планували виходить дещо іншим.

Наш сайт – сайт щоденних поповнень з 1-го вересня 2012 р. Лише кілька днів у грудні 2013 р. ми не поновлювали матеріал через мою провину, поламаний комп’ютер, те минуло непоміченим, але з великими докорами сумління для мене.

Я прихильник як щоденних поповнень, так і надання «голосу» регіональним науковцям. Це подекуди змушує знижувати вимоги. Однак у міжредакційній дискусії повсякчас прагну наголосити, що інтернет ресурс є передусім комунікаційним продуктом, тому щоденне наповнення в країні, де тисячі істориків, є необхідною умовою для функціонування, місія сайту бути майданчиком для різноманітного кола від студента до академіка з найрізноманітніших частин Європи і світу  повсякчас. Ми ставимо певні редакторські вимоги і  відбираємо матеріал. Через медійність багато матеріалів є просто на часі. Сьогодні і лише зараз. Ми не уникаємо політичних і політологічних тем, але відкриті до літературознавства, соціології, мовознавства, філософії…без чого історику не обійтися.

 З січня до основного редакторського складу долучається Ігор Сердюк. Коло запрошених редакторів і розширення основного редакторського складу на часі і буде далі продовжуватися. Historians – це певна спільнота, команда, якщо хочете, дуже квола і без належної корпоративності, але наявна. Мені прикро, а водночас і втішно визнати, що троє із чотирьох редакторів наразі не мають роботи в Україні. Ми виявилися поза офіційною системою «історичної науки», боюся, що щодо мене – це вже діагноз. І це найцікавіший факт з історії historians.

Не можу не зазначити про подальшу долю і плани щодо ресурсу. 1 березня, закінчуючи термін рубрики «Забуті жертви війни», що здійснювалася у партнерстві з фондом «Erinnerung, Verantwortung, Zukunft», я відхожу від  сайту. Звичайно, рубрика буде продовжуватися і надалі, а я повернуся до редакторства, але аж у червні. Наш ресурс переріс певні інформаційні рамки і наше коло потребує інституціоналізації, створення громадських організацій і окремого інституту в перспективі, чим я і буду займатися разом із пошуками фінансування і технічним забезпеченням, організуванням презентацій і круглих столів, що ми трішки запустили. Нарешті, не приховую, хочу більше часу віддавати науці і викладам.

Можу ще дещо підняти завісу і зазначити важливі моменти. Студії над інституціями і міжнародні публікації продовжаться і розширяться. Усі рубрики будуть наповнюватися. Визнаю, ми хотіли від часу початку щоденного наповнення розмітити тиждень скажімо, щоб у понеділок була свіжа авторська колонка, у вівторок і четвер – дослідження і дискусії, у середу – оголошення, у п’ятницю (пізніше вирішено) мала бути публікація рубрики «Забуті жертви війни», субота – публікація Архіву, рідкісних, старих і важкодоступних праць, неділя – анотація на нову книжку. Не завжди це вдається дотримуватися, але у перспективі напевно така схема буде функціонувати. Хотілося б оживити певні рубрики насамперед рубрику про українську мову, збільшити і урізноманітнити інтерв’ю, робити наголос на історико-філософських проблемах, на галузях історичного знання, що інтенсивно розвиваються в Україні чи про які слабко відомо, подискутувати про методи пізнання історії і майбутнє освіти. З багатьох мотивів слід розширити співпрацю з громадськими організаціями, що займаються дослідженням минулого, урешті написати про формальність багатьох таких установ і відзначити ті, що дійсно роблять свою працю. Планів чимало, як і плідних ідей.

Мушу висловити подяку, тим, хто залишається «за кадром», але чия робота створила сайт і допомагає його функціонуванню. Це постійний технічний редактор нашого ресурсу Віталій Катунін, історик за фахом і програміст за працею. Дизайнерка усіх наших уже тривалих проектів Уляна Мельникова, що рясно офірує світлини з родинного архіву для наших заставок. Звичайно, велика подяка Heinrich Böll Stiftung , чиї тривала підтримка і плідне партнерство тримають нас на плаву, ба, більше, дозволяють йти на напнутих вітрилах.

Та передусім подяка нашим читачам і критикам. Історик завжди переймається своєю запотребуваністю, потребою історії як такої, хоча наразі у шерезі українських подій таке переймання є рідкісним. Але морально саме читач і критик, саме поширення тих чи тих знань і ідей є надзвичайною втіхою. Мені важко знову не повернутися до програмової статті з якої почався наш інтернет проект: Отже, приєднуйтеся! Читайте! Надсилайте книжки і відео! Пишіть! Діліться враженнями! Дискутуйте! Заперечуйте!

Найголовніше, ми усі, а особливо історики, занурилися у боротьбу, що триватиме і далі, у пошук нових тем,  забувши почасти про затишок праці і ретельні студії, академічність і виваженість доказів у дискусії, відчуження від ідеологічних постулатів, мабуть у цій країні і за цих соціально-економічних умов це не є можливим. Але часто хочеться просто озирнутися і сказати:

Happy Xmas (War Is Over)