«Що сталось і чому до речі вийшов я?»:  цю фразу з «Антігони» Софокла говорить  фіванський тиран Креонт, коли страж привів до нього Антігону, особу царського роду, що порушила наказ і поховала брата (який закликав до брам Фів вороже військо). Вихід Креонта  відкриває пізнання розплати. Зверхність «тиранії»  -  зверхність одного погляду і однієї думки надалі жорстоко покарана. Це велика розв’язка трагедії, що починає шерег смертей і божевіль.  «Антігона» - основний текст для постановки на групових заняттях, занадто там усього багато, занадто легкі та очевидні паралелі. З цієї фрази починалася одна із моїх ролей у надто вільній інтерпретації класичного твору нашою групою.

Тижневий семінар партнерів Представництва Фонду Гайнріха Бьолля занадто строкатий. Таких особистостей міг підібрати лише організатор, про кожного можна написати барвисту за сюжетом книжку аби потім читати у затишку чекань і сподівань. Лівачки та ліваки (анархісти та анархістки), феміністи та феміністки, екологи та екологині, борці та боркині за права ЛГБТ і збереження енергії та тепла, правозахисниці та захисники, урбаністи (здається, без урбаністок, хоча можу і помилятися), соціологині, філософині та культурологині, історики, працівники та працівниці соціальних проектів (буває по одній особі в кількох іпостатсях). Від початку традиційний ритм обговорення класичних текстів перетворився в суцільну деконструкцію за домінування феміністичних груп: твори Арістотеля слід спалити за його ставлення до жінки та закладення обґрунтувань основ нерівності й, нарешті, за надокучливе існування  у кількох заняттях (з ним же одразу усе було зрозуміло!), Локк виявляється ще більшим «гадом» при чому тут власність та праця, коли йдеться про винищення природних ресурсів та зневагу до корінного населення Америки (за це перепало і Чарлзу Дарвіну),  проблема колоніалізму та бідності, гомосексуальності та глобалізації спливає щоразу , свобода та рівність (не одне і теж) поволі відходять на другий план.  «Маніфест» Маркса та Енгельса обговорюється якось мляво (що взяти з «пенсіонерів»).  Полонений інтенсивним графіком та оточений горами Ти отримуєш «фан» (теж поширене там слово) від численних виразів, неймовірних виведень та мовних новотворів,  англійських слів, що не мають перекладу.

«Лінія Арпада», Шенбурн та «швабські поселення», Хуст - столиця Карпатської України,  дача Медведчука – тут, на Закарпатті для нас не мають значення; екскурсія спрямовується на кооператив з вироблення екологічно-чистих продуктів – захопливе поєднання всесвітнього капіталізму з місцевими технологіями та фермером французом-комуністом.

Я у захваті, напевно, я уперше опинився у аудиторії, що живе поза нагальними датами і подіями, практична діяльність якої подекуди далека від того про що охоче говорять медіа та суспільна опінія. У міждисциплінарній колотнечі історик опиняється украй розгублений. Простий у своїх висновках світ історії як «політичної» науки виявляється знищеним такими категоріями, до яких насправді мало діла, однак вони наявні і чинні: питання рівності чоловіка та жінки та виявлення «іншого» в культурі, постколоніалізм не лише у стосунку до колишньої метрополії, але і нав’язуванні цьому простору «європейських рис» конкурентного громадянського суспільства, (піднесення західної цивілізації як найвищого блага та віра у поступальний рух і погляд на Україну як «орієнтальну околицю»), розподіл ресурсів та постійна загроза невідновлення, місто далеке від зручності проживання та ідеалізоване модерністичною риторикою, неминучість глобалізаційних процесів та емансипаційних практик, бідність, хвороби як чинники змін часто неоціненних колоніальним мисленням, влада (не лише державна, але і влада капіталу, глобалістичні тенденції і урешті постмодерний текст із запереченням, де минуле лише конструкція, що підлягає суцільному деконструюванню) та анархізм: вічний і неминучий ….Ці підходи також однобокі, але інакші. Широке поле для тематики дослідження. Питання змінюються інакшим інтерпретуванням. Вирватися із зашореності одного бачення, однієї системи цінностей, повсякчасне осмислення з джерелом і поза ним – чи не це виокремлює «нового історика» розгубленого наразі перед кількістю викликів і, гадаю, не здатного відповісти на жоден. Хоч не здатного, але старанного. Саме ці старання найцікавіші, саме вони не дають підстави розгубитися у час нав’язування ідеологій та віртуальних реальностей.

Урешті,  перенісши «епістемологічну наругу» та виявивши свій «буржуазний детермінізм»,  у компанії двох феміністок я вирушив у гори, де ліз повз чагарі ялівцю, насправді розуміючи розірваність множинності причинно-наслідкових зв’язків.