«Наш сайт починає працювати 1 січня Нового року, в якому вочевидь ми житимемо у кризі, з кризою й усупереч кризі» – такими словами розпочиналося звернення редакції до читачів Нistorians.in.ua два роки тому. Не зважаючи на те, що, принаймні на словах Азірова та інших «госпідарів» (перепрошую за цитату), ми досягнули стабільності, а тепер упевнено крокуємо до добробуту, тема кризи так чи так вигулькує з-поміж рядків дописів чи їх обговорень. Зрештою, невідомо чи існував би Нistorians.in.ua, як би не ота повсюдна криза – в економіці, політиці, освіті, науці, мізках. Можливо, редактори сайту зараз успішно б викладали історію в українських вишах, або були б сумлінними співробітниками наукових установ. Але, як раніше зауважив Володимир Маслійчук, троє із чотирьох редакторів наразі не мають роботи в Україні (від себе додам, що це, ймовірно, спіткає і четвертого). Перебування «поза системою» можна розцінювати по-різному, і нехай мені дарує п. Володимир, але я не можу уявити, як би він зараз викладав історію харківським студентам-ветеринарам, хоча б тому, що колись і сам викладав полтавським ветеринарам правознавство.
Криза не тільки пригнічує, вона й стимулює, спрямовує на пошуки нових шляхів. У таких пошуках і народився й росте Нistorians.in.ua як «неофіційна» ініціатива» істориків. І це – дуже важливо, оскільки сьогоднішні «офіційні» ініціативи «згори» показово проявилися при відомих усім спробах ліквідації двох наукових інститутів у системі НАН України, і, що також важливо – вони розбилися об ініціативи «знизу». Сподіваюсь, що такий досвід надихне наших авторів на написання відповідних аналітичних текстів до рубрики «Інституції історичної науки в Україні», котру хотілося б дещо «оживити». Адже ця рубрика почалася з полеміки між Андрієм Портновим, Леонідом Тимошенком та Георгієм Касьяновим, але наразі більше представлена оглядами конференцій та «ювілейними» повідомленнями.
Інший важливий розділ, котрий, додає певної «жвавості» сайту – це «Дискусія». Як на мене, одним з найцікавіших жанрів тут є рецензії, котрі відрізняються від тотального «одобрямсу» у фахових виданнях на кшталт «Наукових записок N-ського педуніверситету». При цьому почасти публікація відгуку переростала в дискусію між автором рецензованої книги та рецензентом на рівні кількох окремих текстів.
Зрештою, всі рубрики є важливими і, сподіваюсь, корисними, але головну цінність сайту становлять дописувачі та читачі. Редакційна політика порталу спрямована на залучення матеріалів представників локальних та регіональних наукових спільнот, чому, зокрема, сприяє і діяльність запрошених редакторів. Запрошення бути редактором місяця я вперше отримав у листопаді 2012 р. й опісля цього ще двічі виконував цю роботу. Редагування змушувало до пошуків різнопланових матеріалів, тож доводилося звертатися в тому числі й до колег з Полтави. Таким чином локальна спільнота полтавських істориків залучалася до більш ширшого історикуму та отримала змогу донести свої наукові ідеї до широкої професійної аудиторії. Так були опубліковані тексти Оксани Коваленко, Олени Замури, Віти Лахно, Ігоря Гавриленка та інтерв’ю з Юрієм Волошином.
Подібні включення локальних спільнот у загальну мозаїку були помітні й під час діяльності інших редакторів місяця. Так, під час редагування Сергія Гіріка серед дописувачів була підвищена концентрація «могилянців», Михайла Гаухмана – істориків із його рідного Луганська. У жовтні 2013 р. найбільше число поповнень (у тому числі й оголошень) подали дослідники Інституту археографії та канадські історики. Це пояснюється тим, що редактором цього місяця був Олександр Панкєєв – науковий співробітник Інституту археографії, котрий саме тоді перебував на стажуванні в Канаді.
Такий підхід посприяв розширенню кола читачів, адже з початку роботи сайту його відвідуваність була невеликою – близько 70-100 осіб на день, однак поволі протягом 2012 року сайт досяг числа 300 відвідувачів, а в 2013 р. – 500 осіб (при цьому на вихідних відвідуваність знижується). Ці цифри можна вважати успіхом для спеціалізованого наукового сайту. Що до статистики, то закономірно, що наразі найбільше відвідувачів із Києва, друге місце – Львів, третє із значним відривом – Харків, четверте –Дніпропетровськ.
Надзвичайно важливим компонентом життя Нistorians.in.ua є група «на Фейсбуці». Дякуючи їй редактори сайту мають змогу відстежувати реакцію спільноти на тексти, а читачі – їх обговорювати. Комунікативний потенціал на цьому не вичерпується, учасники спільноти щодня розміщують мінімум 5-6 власних поповнень – оголошення про конференції чи конкурси грантів, посилання на корисні ресурси чи публікації, тексти книг. Мережа стала можливістю попросити про допомогу та отримати її, звичним явищем є звернення: «допоможіть визначити особи людей на цій світлині», або ж «колеги, допоможіть знайти певну інформацію».
Група об’єднала професійних гуманітаріїв (істориків, журналістів, митців), котрі мають велике коло спільних інтересів. однак, звісно, що не варто змальовувати ситуацію в надто вже пасторальних тонах. Досвід спілкування буває і негативним, дискусії можуть переходити на особистості та критику заради критики. Показово, що професіонали найбільше втрачають терпіння на темах провокативних і для широкого загалу, так, за два роки я ще не бачив жодної «сварки» довкола проблем, скажімо, ранньомодерної історії, але помітив цілу купу особистих образ в коментарях до текстів про УПА, Волинську трагедію чи подібні теми. Це свідчить про відсутність корпоративної етики, принаймні в частини читачів та дописувачів, невміння вести дискусії й відсутність конструктивних пропозицій. З іншого боку, а де ще набувати конструктивного досвіду та вчитися цивілізовано вести наукові дискусії, як не в такій спільноті?
Спільнота Нistorians.in.ua таки вчить і цілеспрямовано налаштована на співпрацю та підтримку молодих дослідників. У першу чергу для них була створена рубрика «Авторська колонка», де публікуються роздуми, враження від літніх шкіл, дражливі моменти наукової біографії. Останнім часом поповнення рубрики концентрують переживання переважно довкола євроінтеграції та Майдану, це показує головні болючі точки сьогодення. Попередні тексти містили більше особистого, тут пригадується справжня сповідь Михайла Гаухмана про життя до і після захисту дисертації. Та й сама «посада» запрошеного редактора місяця, котра передбачена для молодих істориків, є школою редакторської роботи, пошуку матеріалів, спілкування з дописувачами, адже, зізнаюсь – інколи добрий матеріал доводиться витягувати проханнями, нахабністю та лестощами (тут чітко позначається брак автури, що охоче пише для інтернет-ресурсів якісні тексти). Зауважу, що політика щоденних поповнень тримає в тонусі, потрібно увесь час відшуковувати якомога кращий матеріал та формувати редакційний портфель «на перед». І як же буває до болю образливо, коли «твій» текст, котрий ти випрошував (вимагав) у когось, вичитував, потім запозичує інший ресурс, нехай із скупою формальною заувагою «за матеріалами Нistorians.in.ua», як, наприклад, це зробило видання Gazeta.ua зі статтею О.Фокіна про радянську сміхову культуру. Повертаючись до приємних моментів, то також важливо, що під час редагування з’являється можливість опублікувати роботи своїх ще не відомих колег, та зробити промоцію їхнім дослідженням.
Що до колег, то сайт таки об’єднує. Це важко висловити письмово, але з’являється якесь емоційне відчуття приналежності до простору Нistorians.in.ua Воно проявляється, наприклад, на конференціях, коли зустрічаєш людей знайомих тобі за публікаціями чи коментарями. Так було восени 2012 року, коли організатором однієї з міжнародних конференцій молодих істориків був редактор сайту Володимир Маслійчук, тоді до участі в зібранні було запрошено багато учасників групи historians. Я зміг «наживо» познайомитися й поспілкуватися з Владиславом Яценком, Андрієм Домановським, Михайлом Гаухманом, Вікторією Бойко, Олександром Панкеєвим, Анною Олененко, Григорієм Стариковим та іншими прекрасними істориками. Вони стали моїми друзями, допомагали з пошуком текстів на сайт, ми продовжуємо активно спілкуватися й сьогодні.
Вважаю, що сайт дійсно сприяє самоорганізації специфічної спільноти з її традиціями, манерою спілкування, та створює своєрідний науковий простір – простір Нistorians.in.ua.